Кожному по заслузі

0
4

До зали суду викликали за чергою. Невдовзі зайшла і ця пара: білявий чоловік на милицях і прудка, як кажуть, наче вивірка, жінка.

Деякий час присутні мовчки спостерігали за тим, як інвалід, важко відсапуючись, пересувався від дверей до першого ряду стільців у залі і довго вмощувався на одному з них. Нарешті суддя порушив тишу:

— Ви справді хочете розлучитися з дружиною? — звернувся він до чоловіка.

Той, хвилюючись, заперечив:

— Яке розлучення? Я не хочу, це все дружина затіяла. Потай від мене подала документи, силою затягла сюди, лякаючи викликом до суду із поліцією…

Чоловік, звертаючись до судді, спробував розповісти, як він дорожить сім’єю, як любить дітей. Коли був при здоров’ї, побудував добротний великий будинок, де знайшлося місце і для тестя з тещею. А тепер, коли захворів, його, немічного, викидають, як зношену й непотрібну річ. Як він житиме один-однісінький? Чоловік просив не розлучати його з дружиною.

— Хіба моє прохання виходить за межі людяності? — запитував він у присутніх.

Проте всі його слова потопали в галасі, зчиненому невгамовною молодицею. Вона на всі заставки лаяла чоловіка, звинувачуючи його у своєму загубленому житті, лементувала, що все одно доб’ється свого і розлучиться… Цій гамірній жінці не хотілося співчувати. Натомість хотілося поставити її на місце, нагадавши про совість. Вона жила з чоловіком, коли він дбав про неї і дітей, працював і на роботі, і вдома по господарству. А як тільки тяжко захворів, відразу від нього відвернулася, покинувши напризволяще.

Проте суддя був іншої думки. Не надто переймаючись справою, він поспіхом, без надання подружжю хоч невеликого терміну на роздуми, розлучив цю пару. А чого тягти: діти дорослі, майнових претензій чоловік до дружини не має…

Колишня дружина виділила покинутому чоловікові комірчину для проживання у будинку, який він побудував. Хотіла його вижити зовсім, тож разом із тещею ставилася до нього вороже. Удвох ганьбили батька перед дітьми. Колишній глава сім’ї, господар будинку все зносив мовчки. Він навчився справлятися зі своєю хворобою, не опустився, не спився. І словом, і ділом допомагали сусіди, односельці. Він цінував їхню доброту, віддячував посильною для нього роботою.

Спливали роки. Діти виросли й роз’їхалися. Тещі вже немає. Колишня дружина доживає сама — її всі оминають. А суддя погорів на якійсь справі.

Не до віку каліка, не до смерті пан — справедливо кажуть у народі…

Володимир БОЙЧУК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here