Філарет і гра престолів

0
145

25 травня очільник Київської єпархії Православної Церкви України Філарет особисто прибув привітати митрополита Епіфанія на спеціальному прийнятті з нагоди його іменин. То був особливий жест – з огляду на те, що на попередніх подібних урочистостях з нагоди дня священномученика Макарія владики не перетнулися. Що гірше – попервах Філарет навіть не надіслав Епіфанію запрошення.

 «Цього дня ми особливо молимося його небесному покровителю, –  сказав у вітальному слові до Епіфанія Філарет, – щоб він допоміг Предстоятелю нести цей важкий хрест – головування над Церквою. Цей хрест неможливо нести без Божої допомоги. Тому бажаю Вашому Блаженству, щоб Господь допомагав вам у цьому».

Днем раніше, 24 травня, синод Православної Церкви України висловив вотум довіри предстоятелю Церкви митрополиту Епіфанію й підтвердив відданість статутові Церкви, затвердженому на установчому соборі ПЦУ. Проти цих рішень виступив лише Філарет, котрий дотепер вимагає відмовитися від «грецького» статуту й наполягає на збереженні Київського патріархату. Для 90-річного владики цей синод мав означати, що його учень, митрополит Епіфаній, цілковито утвердився як самостійний глава Церкви.

Втім, незважаючи на такі добрі вітальні слова, адресовані іменинникові, вже через декілька днів, 28 травня, Філарет на правах очільника Київської єпархії Православної Церкви України видав указ, котрим розпорядився відсторонити від священнослужіння близького соратника митрополита Київського Епіфанія – протоієрея Олександра Трофимлюка, ректора Київської православної богословської академії, настоятеля Свято-Покровського храму в Солом’янському районі Києва.

Згідно з оцінкою релігієзнавця Юрія Чорноморця, отець Олександр – «найближчий помічник митрополита Епіфанія, фактично його “начальник штабу”». А відтак наказ Філарета – «це не просто інцидент, це не момент позиційної війни, це відвертий випад проти митрополита Епіфанія».

Філарет видав указ на бланку Київського патріархату, котрий припинив існування у грудні минулого року перед Об’єднавчим собором. І це лиш посилило відчуття, що почесний патріарх ПЦУ не вгаватиме, й ескалація, на жаль, до кульмінації ще не дійшла…

Водночас директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш повідомив про те, що з парафій Київської єпархії почали надходити «тривожні і дуже неприємні новини» – начебто почалися рухи, «які вносять свідому дезорганізацію і мають на меті утворити структуру, непідконтрольну легітимному церковному центру». Юраш вважав за доцільне скликати надзвичайний синод Церкви для знаходження «адекватних відповідей на дії, які можуть зруйнувати церковну єдність». Через що був звинувачений прес-службою Київської єпархії (якщо буквально, то прес-службою УПЦ КП) у втручанні в церковні справи.

Ми сконтактувалися з паном Андрієм, аби з’ясувати, наскільки загрозливими є ризики для збереження церковної єдності і що робити з Київською єпархією.

– Пане Андрію, яким зараз є статус Київської єпархії ПЦУ, очолюваної Філаретом? Правила вимагають статусу юридичної особи чи достатньо церковно-канонічних елементів легітимізації?

– Статус Київської єпархії такий, як і кожної іншої єпархії у Помісній українській православній Церкві. Це є структура, яка представляється (має представлятися) своїм єпархіальним центром.

Єпархії як структура – так само, як і Церква – не мають юридичної особи. Статус юридичної особи має тільки одна релігійна організація, яка здійснює керівництво і представляє ту чи іншу Церкву або єпархіальну структуру. Так само і з випадку Київською міською єпархією.

Київську єпархію утворено згідно з рішенням синоду. Її главою визначено патріарха Філарета. Глава мав би здійснити певні реєстраційні дії і подати відповідні папери для того, щоб зареєструвати єпархіальне управління. Чого наразі ще не зроблено.

Згідно з рішенням останнього синоду, надавався місяць для того, щоб підготувати і подати документи до відповідного державного органу – тобто до Департаменту у справах релігій і національностей. З процедурою все просто, жодних різночитань немає.

Єдина особливість цієї єпархії і відповідного єпархіального управління в тому, що її главою удостоєно бути патріарха Філарету, колишнього предстоятеля Української православної Церкви Київського патріархату – Церкви, яка припинила своє існування. Де-факто синод Помісної Церкви повністю погодився з тим, що така відома знакова фігура, як патріарх Філарет, мусить і надалі тримати цю найпочеснішу єпархію столичного міста, відтак до сфери його керівництва віднесли всі парафії колишньої УПЦ КП, ну а також ті парафії, які захочуть приєднатися до цього єпархіального утворення на основі добровільного волевиявлення.

– Наскільки такий підхід до розподілу внутрішніх повноважень і юрисдикцій є типовим в історії православних Церков? Наскільки це прецедентно? Адже завжди було прийнято, що Київську єпархію має очолювати предстоятель Церкви.

– Ви праві, що столичне місто як єпархія і відповідне єпархіальне управління надається в управління главі Церкви. Водночас у Церкві прекрасно розуміють, що патріарх Філарет є знаковою, непересічною фігурою. Це людина надзвичайно заслужена в контексті утворення і визнання Помісної Церкви. Його зусилля були вирішальними. Тому, беручи до уваги весь цей комплекс заслуг, саме за ним і була закріплена Київська єпархія.

Я не бачу тут нічого незвичного. Це був своєрідний вияви поваги. З тих же причин, ґрунтуючись на цих же ж міркуваннях, патріарх Філарет, а також іще два інші церковні діячі – колишній предстоятель Автокефальної Церкви митрополит Макарій і представник із найбільшим досвідом хіротонії від Московського патріархату митрополит Симеон – були визначені постійними членами синоду нової Церкви. Це також своєрідний прояв шани, беручи до уваги заслуги цих людей. Я вважаю такий підхід абсолютно логічним і нормальним.

– Як би ви пояснили те, що Філарет зволікає з перереєстрацією свого єпархіального управління? Чи це означає, що він дійсно прагне зберегти реквізити УПЦ КП?

– Я цього не знаю. Звісно ж, про це варто питати у патріарха Філарета. Принаймні ми ніяких спеціальних листів чи звернень не отримували, аби зі свого боку надавати офіційні пояснення.

Але, аналізуючи виступи патріарха Філарета, які він виголошував кілька разів, стверджуючи, що Київський патріарх продовжує існувати, можемо припускати, що, напевно, йому йдеться про те, щоби зберегти саме стару назву за церковною релігійною організацією, яка колись, до грудня минулого року, представляла об’єднання «Українська православна Церква – Київський патріархат». Ця релігійна організація має назву «Київська патріархія УПЦ КП». Оскільки патріарх Філарет утверджує думку, що Київський патріархат існує – про це він заявляв багато разів – то, напевно, він вважає, що існування релігійної організації під назвою «Київська патріархія» є тотожним до самого факту існування УПЦ КП. Що, звісно, так не є, бо одна релігійна організація аж ніяк не є синонімом однойменної церковної структури.

Це моя версія. Аргументацію треба запитати в самого патріарха Філарета або в тих кількох людей, які є біля нього і які допомагають йому у формулюванні нових тез.

– Серед тижня ви виступили з заявою про потребу вжити певні негайні заходи у відповідь на загрозу «формування непідконтрольної церковному центру структури». У відповідь на сайті Філарета з’явилася заява прес-служби про те, що ви втручаєтеся у церковні справи. Чи вам відомо про заходи, які вживали для недопущення цих ризиків? Чи не змарновано час для цієї негайної реакції?

– Ця заява – це з мого боку було, так би мовити, побажання. Бо у соціальних мережах пішли повідомлення про те, що почалися конкретні різкі кроки… Слава Богу, вони не були зреалізовані.

Я думаю, що актуалізація цієї моєї думки, цієї рекомендації вже не є такою критичною. Припускаю, що, можливо, саме ця заява також стала однією причин, чому все-таки ці процеси залишилися в площині дискусій і обміну паперами, не перейшовши у практичну ділянку, як це могло би статися, і як про це дехто повідомляв у соціальних мережах.

У той же день з’явився указ предстоятеля Помісної української православної Церкви митрополита Епіфанія, який так само багато чого розставив на свої місця. Наприклад, заборонено вживати ці бланки, абревіатуру. Вже вкотре підтверджено, що УПЦ КП припинила існування, тому будь-які заяви від імені цієї Церкви абсолютно не є легітимними, і все розставлено на свої місця.

– Чи можливе відновлення ескалації?

– Звичайно ж, я би не хотів такого сценарію. Такої ескалації станом на цей момент немає. Навпаки, суспільство показало, що воно не буде толерувати кроки, які поставлять під загрозу питання автокефалії і статус Церкви. Мабуть, це діє витверезливо на тих, хто хотів би якихось різких кроків. На тих, хто розглядав можливість здійснення кроків, які могли би загрожувати внутрішній єдності Церкви і впливати на її імідж. Треба сподіватися на те, що відповідальність буле головним мірилом будь-якої людини, причетної до Помісної Церкви.

Думаю, ні в кого не викликає сумнівів і запитань факт, що найбільша цінність українського православ’я зараз – це інституалізація помісної автокефальної традиції. Ми маємо докласти всіх зусиль, всіх можливих засобів, щоби не було ані найменших підстав сумніватися в потребі цієї структури та її інституційної спроможності. Треба думати не про чвари, не про якісь особисті фактори – треба думати про наступні кроки, пов’язані з легітимізацією Церкви. Маю на увазі вихід на міжнародні комунікації і пошук шляхів визнання. Будь-які внутрішні непорозуміння сприяють тільки консервації теперішнього стану і надсилають негативні імпульси в контексті зовнішньої репрезентації Церкви.

Відповідь Епіфанія

29 травня предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній видав указ, котрим, фактично, наказав вважати документи, видані Філаретом, нелегітимними.

Зокрема, Епіфаній вказав на те, що 15 грудня 2018 року помісний собор УПЦ КП прийняв рішення припинити діяльність Київського патріархату шляхом обʼєднання та приєднання до ПЦУ, а водночас припинити діяльність усіх статутних органів УПЦ КП, зокрема й Київську патріархію. Усі єпархіальні архієреї УПЦ КП мусіли взяти до уваги рішення собору «та після утворення єдиної помісної автокефальної Православної Церкви України увійти до її складу шляхом внесення відповідних змін у статути релігійних організацій, не припиняючи їх статусу юридичної особи».

Митрополит Епіфаній констатував, що протягом 4 місяців Київська єпархія «юридично не зареєстрована і документи на її реєстрацію керуючим єпархією не підготовлені та не подані».

З огляду на невизначений статус Київської єпархії, а також через оприлюднення «нечинних документів, які вносять смуту в середовище кліру м. Києва», Епіфаній постановив тимчасово, до повного виконання рішень лютневого синоду, прийняти громаду Покрови Пресвятої Богородиці під пряме підпорядкування митрополита. В указі також ідеться: «Будь-які документи і розпорядження від імені релігійного об’єднання УПЦ КП, яке припинило свою діяльність, видані після 30 січня 2019 р., є не дійсними, і не підлягають виконанню в Українській Православній Церкві (Православній Церкві України)».

Почесний патріарх Філарет наразі не відреагував на указ Епіфанія.

Водночас сайт Київської єпархії ПЦУ опублікував заяву митрополита Білгородського і Обоянського Іоасафа, котрий звинуватив Епіфанія у легковаженні та зневазі до канонічного права та архієрейської присяги.

«Всі розпорядження правлячого архієрея обов’язкові для його кліриків, канонічні й законні. І ніхто не вправі їх скасовувати, крім Церковного суду. Навіть якби були написані на клаптику газети чи навіть видані усно при достовірних свідках», – заявив Іоасаф.

Митрополит Білгородський вважає, що «все це дуже серйозно».

 Володимир СЕМКІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here