У передостанній день січня в аудиторії школи ім. св.о. Миколая учнями «Рідної школи» і членами чиказьких організацій ОДУМ, Пласту і СУМу було вшановано героїв, полеглих у битві під Крутами.
Зі вступним словом виступила директор школи українознавства «Рідна школа» Люба Маркевич. Вона наголосила, що ми повинні пам’ятати тих, хто загинув за Україну. Провідник, кл. сен. Андрій Дурбак виголосив слово про героїв – минулих і сучасних. Минулих, які зі словами «Ще не вмерла Україна», загинули за Україну, за її свободу. Сучасних, які загинули 11 вересня 2001 року, рятуючи життя інших і тих, хто сьогодні рятує людські життя на Гаїті. Присутні мали можливість переглянути цікавий відеоряд «Мандрівка в минуле» (праця пл. роз. Юліана Гайди). Змістовною була й промова Генерального консула України в Чикаго Костянтина Кудрика. Від імен Українського конгресового комітету мав слово Олесь Стрільчук.
Думаю, молодшій читацькій аудиторії не зайве ще раз нагадати про героїчну трагедію під Крутами, а старшим – про те, що українська державність знову під смертельною загрозою. Проти українських патріотичних сил об’єдналися антиукраїнські — і в нашому домі, і за кордоном. І дарма що мають інші назви — сутність їхня та ж, муравйовська. Отже, будьте пильні, добрі люди, не помиліться у виборі.
…IV Універсал Центральної Ради проголосив Українську республіку «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Генеральний секретаріат перейменовувався на Раду народних міністрів, якій доручалося насамперед довести до кінця розпочаті з центральними державами (Німеччиною та Австро-Угорщиною) перемовини про мир, незважаючи на перепони з боку будь-яких частин колишньої Російської імперії, і вжити рішучих заходів до оборони та очищення України від більшовиків і взагалі усіляких агресорів. Універсал визначав шляхи до відбудови поруйнованого краю, повернення в мирний стан фабрик і заводів, різні способи вдоволення політичних прав. Накреслював низку соціальних реформ в інтересах трудящих (як розвиток принципів, проголошених Третім універсалом) — передачу землі трудівникам, котрі на ній працюють, націоналізацію лісів, вод і надр, працевлаштування безробітних, запровадження монопольного продажу товарів найпершої потреби, контроль за банківським кредитом. Чудово, чи не так? Але водночас Четвертий універсал проголошував демобілізацію армії, на чому наполягли соціалісти, ліві есери. І це тоді, коли більшовики вели навальний наступ, а Київ уже значною мірою опинився в облозі. Результати не забарилися.
Чому у вирішальний момент боронити столицю УНР не знайшлося кому, крім Студентського куреня? Про це написано багато. Нагадаю, що свою ганебну роль відіграв і заколот на заводі «Арсенал» у самому Києві, на придушення якого було кинуто єдине боєздатне військове формування — Слобідський гайдамацький кіш під проводом Симона Петлюри. Утримати столицю бодай на кілька днів було необхідно для гідного завершення Берестейських переговорів. Адже делегації Німеччини та Австро-Угорщини заявляли, що припинять перемовини, якщо більшовики захоплять Київ. А начальник делегації Радянської Росії Лев Троцький (Лейба Бронштейн) аж пінився, брешучи, що УНР не має території, а Київ давно взято «червоною гвардією»...
До куреня входили студенти університету Святого Володимира та Українського народного університету, учні Другої української гімназії імені Кирила і Мефодія — загалом 300 чоловік. До них приєдналися учні Першої Української військової школи, гідротехнічної та фельдшерської шкіл — ще 250 чоловік. А проти цієї молоді (віком від 14 до 24 років) сунув більш як двотисячний загін червоногвардійців та балтійських матросів на чолі з колишнім царським підполковником (до речі, теж лівим есером) М. Муравйовим.
Більшість юних героїв загинула. А тих, хто потрапив у полон, п’яні матроси по-звірячому закатували.
Останки деяких знайдених на полі битви юнаків кияни поховали біля Аскольдової могили (кількох — на Лук’янівському цвинтарі) вже у березні, коли більшовиків було вибито з української столиці (на жаль, тимчасово).
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх, —
писав тоді молодий Павло Тичина...
Лише після здобуття Україною незалежності пам’ять героїв Крут належно вшановано і освячено. На місці бою нині меморіальний комплекс, пам’ятник, обеліск на пагорбі. У Києві біля Аскольдової могили — Пам’ятний Знак. Щороку відбуваються урочисто-жалобні заходи, в яких беруть участь нинішні воїни України і юні вихованці військових ліцеїв. Та що казати, це нині відомо всім.
А от невідомо, чи так буде надалі. Дуже подібна нинішня зима до тієї, і не лише лютими морозами, а й політичним кліматом. Наша Незалежність і загалом українська державність знову під смертельною загрозою. Проти українських патріотичних сил об’єдналися антиукраїнські — і в нашому домі, і за кордоном. І дарма що мають інші назви — сутність їхня та ж, муравйовська. Отже, будьте пильні, добрі люди, не помиліться у виборі. Щоб новими трагедіями не справдилися поетові слова:
На Аскольдовій могилі
України цвіт.
По дорозі по кривавій
Нам іти у світ...
Наталія ПОДОЛЬЧАК,
Чикаго