Чинне законодавство про вибори передбачає можливість голосування вдома. Стосується це передовсім людей, позбавлених можливості пересуватися самостійно. Із тридцяти шести мільйонів виборців таких — понад сімсот тисяч. Цих громадян виокремлено у реєстрі виборців. Тим самим гарантується їхнє конституційне право обирати владу.
Кілька виборчих кампаній спокійно минули з урахуванням цих обставин. Проте нинішня президентська, як і в 2004 році, знову загострила ситуацію. Неоковирні зміни, внесені в законодавство напередодні виборів, допускають різночитання. Виправляти їх довелося навіть Київському апеляційному адміністративному судові, який перед першим туром виборів однозначно вказав: голосувати вдома мають право лише ті громадяни, чий стан здоров’я не дає змоги самотужки дістатися виборчої дільниці.
Представники Партії регіонів чомусь одразу ж заявили, що обмеженням права голосувати вдома найбільшої шкоди завдано саме їхньому кандидатові. Буцімто всі як один, кому відмовили в праві голосувати вдома, намірялися проголосувати за Віктора Януковича...
Саме «регіонали» після першого туру виборів одностайно наголошували: кількість бажаючих вкинути бюлетень у виборчу урну вдома зовсім не була захмарною, як про це попереджали опоненти. А раз так — то й проблеми немає. Втім, депутати — незалежно від фракційної приналежності —мали змогу виправити різночитання закону, усунувши предмет для дискусій. Та, як відомо, Верховна Рада зробити це не захотіла. Випадковість?
Що ж до «захмарності» чи «незахмарності» числа бажаючих голосувати вдома, то це також має логічне пояснення. Після виборів 2004 року, коли покарання за фальсифікації окошилося на пересічних громадянах, які намагалися з примусу чи з власної волі щось там «нахімічити», а організаторів цих процесів «амністували» Універсалом національної єдності, бажаючих випробувати долю таки справді поменшало. Хоча намагання запустити звичну схему, схоже, були.
Не витримує критики й теза про те, що всі «неходячі» — шанувальники Януковича. Можливо, він і хотів би залучити цих людей до числа своїх прихильників. Зрештою, як і будь-який кандидат. Та «хотіння» і реальність — не одне й те ж.
Саме час вдатися до нескладних арифметичних підрахунків. Уже точно відомо, що дільнична виборча комісія складатиметься з шістнадцяти членів: по восьмеро від двох кандидатів, що вийшли в другий тур. Безумовно, кожна дільниця матиме переносну урну, з якою щонайменше четверо членів комісії підуть по домівках немічних громадян. Питання в тому, скількох бажаючих голосувати вдома вони встигнуть обійти. Адже навіть на виборчій дільниці процес голосування займає щонайменше п’ять хвилин, упродовж яких член виборчої комісії знаходить прізвище виборця у списку, звіряє його паспортні дані, підписує бюлетень сам та дає його підписати виборцеві. Вдома у виборця ця процедура менше часу не займе. А ще ж треба дійти від однієї хати чи квартири до іншої! І не факт, що вони на одній вулиці чи в одному будинку.
От і виходить, що на голосування одного виборця вдома треба щонайменше п’ятнадцять хвилин. А раз так, то за годину зможе проголосувати не більше чотирьох виборців. Навіть якщо члени комісії ніде не відпочиватимуть і не захочуть пообідати, за відведені десять годин голосування вони зможуть обійти щонайбільше сорок осіб. А середня виборча дільниця налічує понад тисячу виборців.
То що насправді може ховатися за «відстоюванням» права голосувати вдома?
Є кілька припущень. Скажімо, вже на ці вихідні знову обіцяють ускладнення погодних умов: сніг із новою силою позамітає дороги й вулиці. Відтак не виключено, що ви, спокусившись гарантіями «регіоналів», чекатимете виборчу урну вдома, але до вас ніхто так і не прийде. Бо не матиме фізичної змоги. Що й кому ви будете потім розказувати? Що хотіли, але не змогли?
Утім для забезпечення голосування вдома можна послати не четверо членів виборчої комісії, а, скажімо, восьмеро. Та навряд чи це врятує ситуацію. Натомість ті, хто прийде на дільницю, вимушені будуть вистоювати в довгих чергах.
Невже ж уся ця катавасія затівається заради ігор із явкою виборців?
Побутує також версія, що за виборців бюлетені в урну вкинуть самі члени комісії, залежно від того, як і де домовляться. Ви на таке згодні?
Словом, як не крути, а варто перестрахуватися. Маєте свою позицію і думку щодо кандидатів — прямуйте до дільниці. Попросіть, щоб рідні чи сусіди вас підвезли туди й забрали додому.
Наостанок про ще одне. Дванадцяти мільйонам наших громадян (третині виборців) під час першого туру доля держави виявилася байдужою: вони на виборчі дільниці не прийшли. Не будемо докопуватися до причин, чому так сталося. Та навряд чи всі вони зібралися в еміграцію, що їм геть байдуже, в якій країні жити далі.
7 лютого у виборчому бюлетені буде тільки три рядки: Юлія Тимошенко, Віктор Янукович та «не підтримую жодного кандидата». У кожного з вас уже є свої симпатії, або ж ви, за власною звичкою, визначитеся в останній день. То не тримайте свої симпатії у собі. Прийдіть і поставте позначку навпроти рядка, який вважаєте власним вибором. Тоді ваша совість буде чистою й ніхто не використає ваш бюлетень.
Олександр ЧЕРЕВКО