Сирійські діти стяг наш підняли

0
25

Українській прапор вже сирійці,

Власне, діти  стяг наш підняли,

Щоб це бачили кремлівськії убивці,

Що в облогу місто  їх взяли.

 

Хоч над ними дикий вітер свище,

Діти-вільні, наче з забуття

Піднялись, як Фенікс з попелища,

Й довели: за смерть сильніш  життя!

 

І сильніше всіх московських градів,

Бомб із неба і ракети смерч… 

Правда прийде і понищить гадів

Без отих снарядів і картеч.

 

І дитина ясно розуміє,

Що спокійно їм уже не жить,

Якщо  десь  країна та  існує,

Що готова  край їх спопелить.

 

І біжать із прапором на плечах,

Вітер  з куль їх проводжає свист,

Гул ракет і  вибухи картечні,

Що приніс в їх мирний край рашист.

 

І до волі – з попелу-руїни,

Крізь вогонь і пекло чути клич

Він летить з моєї України

До святих дитячих цих облич.

 

І дитина ясно розуміє:

У Москві  убивці ті живуть,

І вмирає  в їх душах надія:

Всі ж бо усвідомлюють – уб’ють.

 

Хай Москва,  проклята світом, знає:

Проти них повстане вся  земля,

Й зойки й крики в Сирії лунають,

І відлуння йде від стін  Кремля.

 

Але там істоти безсердечні

Світові кати не від добра,

Що поклали місію на плечі –

Все, що краще в людства, забирать. 

 

І йдуть в бій за нафту й  чужу землю,

Нищать й те, що виросло в віках

„Русскій мір” там нищить місто древнє,

А людей спопеляє  в прах.

 

Взявши прапор  – символ перемоги,

Діточки під кулями біжать.

Москалі ж,  прилігши край дороги,

З калаша по діточках смалять.

 

Бомби розриваються над ними,

 В попелі й руїнах (це в наш час?)

Чуркіни знущаються своїми

Фейками й цинізмом  повсякчас.

 

Світу брешуть із трибун найвищих,

Через свого брехуна-посла,

„Русскій мір”- це ж символ попелища

А Московія – імперія із Зла.

 

Ні стида, ні сорому і ллється

Лжа отруйна із московських ЗМІ,

А тим часом і  до них крадеться

Невідомий й  ненаситний змій.

 

Скільки вам чужої землі треба,

Де й коли зупиниться  мара?

Плачуть люди, плаче навіть небо

І планета в мареві вмира.

 

Вже ніщо не втримаєш в секреті:

Смерті ті  народжують в Кремлі,

„Русскій мір”  пускають по  планеті

Висівати  вбивства у  землі.

 

Де москаль озброєний і дикий,

Там руїни, кров і смерть дітей.

Там вмирають діти й чоловіки,

 Скільки ще потрібно їм смертей?!

 

Щоб сам Бог спустися просто з неба

Й зупинив непроханих гостей…

Скільки вам, загарбникам, ще треба

Тих земель і тих людських смертей?

 

Щоб скрутить орду у ріг козячий,

Щоб розсіять  по усіх краях,

Щоб їх дух ординський і собачий

Заглушить, перетворивши в прах.

 

 Щоб загнать туди, де народилися-

 В болота, у хащі і у твань,

Щоб ніколи в світ наш не з’явились

Двоєдині самоїд – москаль!

 

Лиш тоді прийде на землю спокій,

А до цього все воно іде,

Бо війна тягтиметься в нас доки,

Поки  в ній  москаль не упаде.

 

 Упаде у тартари, як у яму,

Упаде, щоб не піднятися знов!

Лиш тоді настане мир над нами

Й запанує Щастя і  Любов.

                                Олег Чорногуз

На фото: сирійські діти з українським прапором! Вони піднімають його в знак протесту проти агресії Мордору Москви!