Дісно писати  про Миколу Гоголя як великого письменника, драматурга і прозаїка, а в тому ніжного лірика є надзвичайно тяжко, з точки зору, щоб найбільш справедливо визначити його цінну творчу спадщину. Але я не виступаю, як літературний критик, а лише хочу своїми враженнями поділитися з читацькою авдиторією, яка також роздумує над творчістю і долею цього визначного мислителя.

Кажуть “розум людини має межі, але справжнє мистецтво – безмежне”. І таке безмежне мистецтво творив в літературі М. Гоголь. Відомо, що література, це фундаментальна і найяскравіша площина, яка розповідає про одвічне коріння людського родоводу і його буття. Вона не лише розважає і захоплює високими ідеями добра, правди, краси, але також хвилює нашу уяву. Кожен вид літературного мистецтва, творить взаємозв’язки між різними людьми і нарародами. Це найдосконаліший засіб спілкування, який доходить до глибин людського почуття, а через почуття до людського мислення, яке розбуджує у людей шляхи пошуків того, що є правдиве, гарне й добре. Одже справжня література не має національних кордонів і навіть мовних бар’єр. Через Гоголя світ пізнавав Україну, нашу духовість, а твори мистця відзеркалюють душу нашого народу. Під сучасну пору  ніхто, не сумнівається в тому, що глибоко національно українське забарвлення творчості Миколи Гоголя є присутнє майже у кожному його творі. Мені пощастило обзнайомитися з численими статями написаними визначними меслителями про нашого ювілята М. Гоголя і з тих статей я вповністю переконався і з гордістю можу відзначити, що Гоголь не лише повернувся в лоно нашої літератури, але він справді наш.

Найвизначніші українські діячі ставилися до Гоголя, дуже прихильно. Шевченко, який гостро критикував прислужництво називав Гоголя “великим своїм другом”. Ти снієшся, а я плачу, великий мій друже” і присвятив йому вірша “За думою дума роєм вилітає”. В листі до княжної В. Репніної в 1950 р. писав: “Перед Гоголем треба благоговіти, як перед людиною, обдарованою любов’ю до людей. Гоголь – справжний провидець серця людського. Наймудріший філософ і найбільш натхнений поет до якого треба ставитись із побожністю, як до надолюбця...” Куліш вважав, що Гоголь “покликав українців до пізнання своєї національности”. Костомаров пише, що твори Гоголя спричинилися до національного пробудження. Дуже палким захисником Гоголя був Максимович, Драгоманов, Филипович, Дорошенко С. Єфремов, де він відзначає”Після книжки Гоголя вперше я почув себе сином рідної землі, що з “Тараса Бульби” запала мені в душу іскра національної свідомости”. М. Грушевський наголошував: ”Гоголь дав українству те, що міг дати в своїм часі й обставинах. Звичайно, що життя і творчість М. Гоголя стали предметом гострої дискусії так з сторони росіян, як і окремих українців. Суперечні і полемічні статті про Гоголя писав Є Маланюк та декілька інших українських критиків.

Народився М. Гоголь 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області). Його батько — Василь Афанасійович Гоголь. Він був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве). З 1818 по 1819 рік навчався в Полтавському повітовому училищі. З 1821 по 1828 рік — у Ніжинській гімназії вищих наук. У 1829р. він опублікував свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». А ще у Ніжині М. Гоголь виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «… Я бачив цю п’єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятилітній Гоголь». «Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену», — стверджував товариш М. Гоголя Т. Пащенко. У гімназії М. Гоголь поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не тільки з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де було у нього багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до безсмертних творів письменника. У Ніжині М. Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганц Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори. У гімназії формувався і набирав сили геній майбутнього великого письменника. З наймолодших років, під впливом бабусі Тетяни Семенівної, маминої мами був виховуваний в любові до християнської віри та до українства. З молодих років ходив він до церкви і ще під час шкільних років Микола захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок і хотів видати українсько-російський словник. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого. Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу». Ще в студентські роки, Микола переживав за долю своєї «милої України». Але відомо, що він у 1828 році  переїжджає до Петербурга, де працював в канцеляріях, пізніше вчителював і короткий час був професором історії в Петербудському уноверситеті. Після 1836 р. виїхав за кордон, де з перервами жив до 1849 р. і повернувся в російську імперію.  За кордоном відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. В Парижі М. Гоголь  зустрівся з польськими патріотами – Міцкевичем, Залеским, в тих зустрічах він прямо заявляв, що Україні конче треба відділитися від Росії. І свій патріотизм він також висловлював в своїх творах, який мав вагомий виховний вплив на українську зросійщену інтелегенцію. А численні переклади цих творів на чужі мови, популяризували широко Україну в світі. У своїх творах особливо в “Ревізорові” та в “Мертвих Душах” він  висміював царську імперію і критикував її порядки. Тужив за Україною, що виникає з його листувань з проф. Максимовичом. Дуже багато теплих слів Гоголь висловлював про Київ, Одесу і загально про Україну. На окрему оцінку заслуговує повість Гоголя “Тарас Бульба”. Героєм цієї знаменитої повісті є український народ, який бореться за свою волю. Цю повість можна б назвати “Запорозька Січ” або “Україна”. Це воістино епопея чудо у світовій літературі, в якій народ виступає головною рушійною силою в боротьбі за свої права.  Одже тут годі говорити про національний гермафродизм, який дехто нав’язує М. Гогололю. Поняття гермафродизм походить від того, що син Гермеса й Афродити, на прохання німфи Сальмакіди, захопленої його красою, з’єднався з нею в одно тіло, ставши двостатевою безплідною істотою. Коли ми вдумливо розглядаємо “Тараса Бульру”, або навіть “Вечори на хуторі біля Диканьки”, то тут прямо виникає українська Гоголівська душа, яка розкриває суть  стремлінь і життя українського народу. А відтак про самого Великого Гоголя і його беззаперечний вплив на наше національне життя як і помітний слід у світовій літературі, є незаперечно колосальний. Сучасники та послідовники, такі як Свіфт, Шекспір, Сервантес, Пушкін, Шевченко, Франко, Достоєвський, Толстой, Гюго, Гончар, Чорногуз та багато інших корифеїв красного письменства Гоголя дуже високо цінували й цінують. Сьогодні численні вулиці міст, ряд наукових закладів носить ім’я Гоголя, є музеї, візерунки на грошах та пам’ятники, які вшановують  його ім’я.

Важка хвороба обірвала життя Миколи Гоголя на 43 році  життя 4 березня 1852 року в Москві. Нехай ця стаття у двосторічний ювілей від дня народження Миколи Гоголя буде цією китецею квітів на його могилу.

Ярослав СТЕХ,
письменник.
Канада

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ТА ПАМ’ЯТНИХ ДАТ

31 березня      
140 років від дня народження Миколи Сергійовича Бокаріуса (1869–1931), українського вченого, одного з засновників української судової медицини

1 квітня   
День сміху
Міжнародний день птахів
200 років від дня народження Миколи Васильовича Гоголя (1809–1852), російського письменника

2 квітня         
80 років від дня народження Вікторії-Марини Михайлівни Дерегус (1929–1995), українського живописця

4 квітня           
День створення НАТО (1949)
125 років від дня народження Володимира Даниловича Манзія (1884–1954), українського режисера

6  квітня          
100 років від дня народження Никифора Григоровича Білоконя (1909–1975), українського поета-гумориста