Ніяк не пояснити той факт, що наш світоч Тарас Григорович Шевченко при визначенні найвидатніших українців «Свободою» С. Шустера на телебаченні в рейтингу посів четверте місце. Страшно відчувати, що наша нива вкривається бур’яном невігластва, байдужості, безпам’ятства, журналістською «бузиною».

Оті «бузини» в Шевченкові нічого особливого не вбачають. Для них Тарас - звичайний віршувальник, співець патріархального села. Подібні твердження - нерозумні, цинічні й безпідставні. Тема села в творчості митця по праву займає чільне місце. Адже село - його колиска, колиска нашого буття. Тут генетичний код нашої нації. Але неповторна ідилія «Садка вишневого коло хати», яка нині звучить ще й протестно проти страшної урбанізації з супутніми лихами - СНІДом, наркотиками, дармоїдством, розпустою, насильством, - на жаль, для Бузини і його однодумців залишається непоміченою.

Так і хочеться кричати: схаменіться, бо лихо вам буде! Не брудніть, не обпльовуйте історію і не гнівіть Господа! Завдяки Шевченку на всю потужність полилась жива, барвиста, мелодійна, чарівна й розлога наша українська літературна мова. Завдячуючи Великому Кобзареві, ми не стали людьми без роду й племені, жалюгідними яничарами, отим другосортним баластом для вимощування доріг. Нас не вдалось ополячити, зрусифікувати чи зрумунізувати. Тарас вселив дух волелюбності й непокори, сміливо засудив тирана й диктатора Петра I, який «розпинав Україну», й Катерину II, яка майже «доконала вдову-сиротину», на повний голос затаврував імперсько-тоталітарний режим державного управління.

Геніальне слово поета вічне й всесильне, звернене до «мертвих, і живих, і ненарожденних». Воно спонукає нас не купувати дипломи, а «вчитись так, як треба», щоб була своя мудрість. І «не валятись гнилою колодою по світах», а працювати на свою країну. Воно навчало і навчає кожного з нас найвищої мудрості - по-справжньому любити рідну мову, Україну і гордитися нею.

Раджу усім збайдужілим, усім тим, хто втратив історичну пам’ять, національну гордість, усе-таки взяти «Кобзаря» і хоч раз у житті (уважно!) прочитати цю святу Книгу, щоб увійти в її палаючі глибини й зрозуміти, що її написала Людина, яка на короткій тернистій дорозі життя піднеслася до вершин всесвітньої мудрості людського духу, ввібравши духовний набуток поколінь, який мудро перегукується з нашим сьогоденням. Кобзар - невичерпний...

Тож ідіть до Шевченка, радьтеся з ним у горі й у радості, бо при всій повазі до його теперішніх опонентів, він, єдиний, був і залишається Найбільшим Українцем навіки!

Іван КОНДРАЦЬКИЙ,
відмінник народної освіти, заслужений учитель України.
Любомльський район,
Волинська область