xЯ довго не могла повірити, що на Тернопіллі  можна вирощувати виноград так, як це роблять у Криму, і до того ж мати великі врожаї цих екзотичних ягід. І лише завітавши у гості до Наталі Малишевої у село Великий Глибочок, переконалася: все-таки можна. Торік пані Наталя із одного куща винограду зібрала 35 грон. Одне гроно важило півтора кілограма. Великий врожай дала і картопля. Із двох з половиною сотих грядки господиня накопала 35 мішків. А які у Наталі Малишевої полуниці, помідори, смородина, кавуни, айва, кизил, баклажани!.. Справжній ботанічний сад на десяти сотих землі.

«Мама клякнула на землю і цілувала її»

Родина Малишевих живе у невеликій оселі на околиці Великого Глибочка. Така собі на краю села хатина. Довкола — ні душі. Лише городи. Сусіди із Тернополя — власники дач навідуються на вихідні. Наталя Іванівна не скаржиться, що нема з ким потеревенити. Її співрозмовники — лоза винограду, полуниця, гілочка яблуні.

...Наталя Малишева народилася на Херсонщині. Маленькою її привезли у село Кушлин Кременецького району. Доля розпорядилася так, що пані Наталя у дорослому віці знову повертається на Південь України: родом із Джанкойського району її чоловік.

Навчання у Бердянському технікумі за фахом агроном-виноградник стало логічним початком трудової кар'єри. Ази виноградарства освоїла на винограднику, де працювала вісім років. Наталя Іванівна дуже любила свою роботу, але серцем завжди була на Кременеччині, де чекали її батьки. У Тернополі живе сестра. Пані Наталя хотіла бути ближче до родинного гнізда. У 1989 році сім'я Малишевих повертається на Тернопільщину. Дочці Зорянці виповнилось тоді дев'ять років, синові Дмитру — чотири. Наталя Іванівна влаштовується на роботу на залізницю машиністом козлового крана. Оселяються Малишеви поблизу Великого Глибочка у вагоні. Там вони прожили 15 років.

— Вагон ми облаштували, як квартиру, — згадує пані Наталя. — Кімната складалася з двох купе. Була у нас кухня, спальня, вода з крана. Тут ми відзначали різні свята, тут приймали старостів. Дочка виходила заміж із вагона. А коли Зорянка народила сина-первістка, взимку жили в нас, бо у вагоні було дуже тепло. Біля вагона я посадила березу — перше моє дерево. Вона й зараз там росте.

Наталя Малишева на колії відпрацювала 17 років. Була членом профкому. Уміла людей забавляти, влаштовувала колегам концерти. У 1998 році коліївці отримали земельні ділянки на території Великоглибочецької сільської ради. Але оскільки співробітники Наталі Іванівни мешкали у Тернополі, то землю використовували, як город. Малишеви вирішили будувати хату.

— Наша мама завжди мріяла мати свій куточок: хату і землю, — згадує дочка пані Наталі Зоряна Заєць. — Коли батьки отримали землю, тато забив чотири кілки, а мама клякнула на землю і почала її цілувати. Вона плакала від радості, що нарешті будуватиме хату.

— Кажуть, що праця на землі невдячна, — підтримує розмову пані Наталя. — Але хіба для тих, хто її не любить. Люди не усвідомлюють, яке то багатство. Треба знати склад землі, кожну рослинку, яких вітамінів вона хоче. З однієї грядки я збираю по два урожаї. Важливо, що краще на певному місці вирощувати. Наприклад, після цибулі я саджу ріпу. Вона добре зберігається. Використовую на салат, ріпу їсть худоба. У мене клаптик землі не пустує. Коли підгортаємо картоплю, сію кормовий буряк. Восени викопуємо картоплю, а поле зеленіє — то росте буряк. Інколи до мене приходять знайомі і просять: «Наталю, дай мені таку розсаду помідорів, щоб я посадила і мала гарний урожай». У мене таких нема. Біля рослин треба працювати.

«Мрію про великий виноградник»

Торік Наталя Малишева зареєструвалася у центрі зайнятості. Звідти її направили на курси в Інститут економіки і підприємництва. Склала бізнес-план про технологію вирощування винограду і зареєструвалася як приватний підприємець. Отримавши одноразову матеріальну допомогу для підприємницької діяльності, пані Наталя закупила міндобриво, чубуки винограду (виноградна лоза, яку ріжуть на три бруньки і висаджують під плівку — авт.). Восени пророслі чубуки Наталя Іванівна уже планує збувати. Для продажу готує господиня розсаду полуниць, картоплі, помідорів.

— Фрукти і овочі я не продаю. Багато влітку маю гостей, онуки приходять. Усіх треба пригостити. А ще кажуть: дайте з собою. Мені так подобається, як смакують моїм врожаєм. Із задоволенням усіх частую. Приїдьте до нас влітку, скуштуєте полуниць, смородини, винограду. Обов'язково приїжджайте, — запрошує нас Наталя Іванівна.

— Десять сотих землі не мало для бізнесу? — запитую у господині.

— Бізнес можна і на одній сотій розгорнути, — переконливо говорить Наталя Іванівна.

— Як чоловік ставиться до вашої роботи?

— Раніше казав: «Навіщо воно тобі?» Трохи сердився, коли я просила щось зробити. Тепер допомагає, виноградник доглядає, підживлює. Хоча я стараюся робити все сама, не довіряю нікому.

— А відпочиваєте також коло землі?

— У мене нема клаптика землі, де б я грудочку руками не розім'яла. Я розмовляю з рослинами, з гронами винограду. Мій відпочинок — праця на землі.

Город Наталі Іванівни завжди квітує. Тут ростуть первоцвіт, тюльпани, айстри, майори, троянди... Одного року, згадує пані Наталя, у неї було 42 сорти різних квітів і 140 бутонів троянд.

— Багатьом подобається жити у міській квартирі, — каже Наталя Малишева. — А я б ніколи не поміняла хату в селі на квартиру. Я хочу відчинених дверей, походити босою по траві. Люблю, коли до мене
приходять діти і онуки, друзі і знайомі. Отримую задоволення, коли через вікно дивлюся на виноградник. Напевно, так, як я, ніхто не любить землю.

Наталя Іванівна чудова вишивальниця, в'язальниця, гарна господиня. Вирощує корейські травоїдні свині.

— Бачите оці штори? — показує на вікна дочка Зоряна. — Це мама шила. А ось вишиті килими, подушки. Правда, очей не відведеш? Наша мама дуже смачно готує. Не раз зателефонує і каже: «Що робите? Як діти, чоловік? Прийдіть, я смачненького торта спекла».

— Я дуже люблю готувати для зятя. Він такі великі очі робить, коли бачить мої витвори, — сміється Наталя Малишева. — І дуже мені дякує. На Новий рік я спеціально приготувала для нього салат у вигляді годинника.

— Ваша мрія мати свій куточок здійснилася. Ще про що мрієте? — запитую.

— Про великий-великий виноградник...

Марія БЕЗКОРОВАЙНА,
Тернопільська область