Розташований на північно-східній околиці Чернівців, музей є архітектурно-ландшафтним комплексом, складеним із пам’яток народного будівництва кінця ХУІІІ - першої половини ХХ ст., що включає близько 35 будівель, перевезених з рівнинної частини області і відтворених у первісному вигляді з відповідним природним оточенням, серед яких типові й оригінальні житлові, господарські, виробничі, громадські та культові споруди.

Експозиція музею представляє чотири селянські садиби різних соціальних прошарків населення Прут-Дністровського міжріччя, сформовані у ансамблі з житлових і господарських будівель (хати, комори, стодоли, кошниці, лозниці, стайні, карники, курники) та ряд окремих споруд - млини-вітряки, кузню, корчму, сільську управу (примарію), церкву з дзвіницею, кожна з яких є самобутньою пам’яткою народного зодчества, свідченням творчої винахідливості і людської фантазії в будівництві, умілого пристосування його до умов клімату, рельєфу, практичних і естетичних запитів селянина. В інтер’єрах будівель експонуються предмети традиційно-побутової культури - речі побуту, знаряддя праці, традиційний одяг, вироби народного мистецтва, предмети культу, книги, документи, фотографії.
В експозиційній зоні «Хотинщина» представлені селянська садиба, млини-вітряки, корчма та селянська кузня.

Окрасою експозиції просто неба є вітряні млини поч. ХХ ст. з сіл Рукшин Хотинського та Шишківці Новоселицького районів - довершені взірці народної будівельної техніки. Дерев’яні вітряки такої конструкції - двоярусні, з розширеним приміщенням на другому поверсі - характерні лише для Буковини. Весь корпус такого млина-вітряка разом з крилами обертався навколо осі - масивного стовпа, глибоко закопаного в землю. В робочому приміщенні млина відтворено борошномельний механізм. Саме в таких вітряках протягом багатьох століть буковинські селяни розмелювали зерно на муку, а деякі з подібних млинів працювали до 60-х років ХХ ст.

Хата 1891 р. з с. Вікно Заставнівського р-ну належала селянину середньої заможності. Вона є типовою для Буковинського Поділля: стіни каркасної конструкції, так звані «кільова ні» - в землю забиті дерев’яні стовпи (сохи), а між ними - вузькі кілки, які обплетені глино-солом’яними перевеслами (глевками), з обох боків обмазані товстим шаром глини та побілені вапном. Вершить хату чотирисхилий дах, покритий соломою. Трикамерне приміщення хати правдиво доповнює відтворений інтер’єр: у житловій кімнаті (хатчині) - традиційна піч, постіль з жердкою для одягу, мисник з посудом, дерев’яний стіл з лавами, святковий покуть з іконами; у світлиці (великій хаті) - скрині зі святковим одягом, ткані килими, стіл зі скатертиною, лікарське зілля; у сінях (хоромах) - виплетений з лози комин, різноманітні знаряддя праці, необхідні в домашньому господарстві. У дворі садиби розміщені господарські будівлі та приміщення для утримання худоби і птиці.

Одними із громадських закладів, де селяни збиралися, щоб випити «оковитої», поспілкуватися, повеселитись, почути місцеві новини були корчми. Їх будували не лише в самих селах, а навіть і на роздоріжжях. Корчма, яка експонується в музеї, побудована в середині 20-х років ХХ ст. і перевезена із с. Новоселиця Кельменецького р-ну. Це була типова сільська хата, перебудована та пристосована пізніше під корчму. Споруда має Г-подібну забудову, трикамерна (буфет - комора - житлова кімната). В кожному з приміщень відновлено традиційний інтер’єр: в буфеті - загратований дерев’яний прилавок зі старовинним посудом та приладдям, столи з лавами; в коморі - полиці з посудом та ємкостями для продуктів; в житловій кімнаті корчмаря - типове обладнання сільського житла, доповнене деякими речами міського побуту.

В таких корчмах часто оформлялися різні угоди купівлі-продажу, проводились лихварські операції. Нерідко селяни, заборгувавши великі суми грошей корчмарям, пропивали тут найцінніший свій скарб - землю, що призводило часто до повного розорення цілих селянських господарств.

Невід’ємним атрибутом сільського життя була кузня, де виготовлялися різноманітні знаряддя праці та інструменти з металу, підковували коней, а коваль вважався однією з найпочесніших професій на селі. Кузня, яка представлена в музеї, була споруджена у 20-х роках ХХ ст.. в с. Колінківці Хотинського р-ну і реконструйована на підставі наукових досліджень. Це - типова середняцька кузня з так званими «дильованими» стінами (каркас виготовлений з колотого дерева та обмазаний глиною з соломою (саманом)), двосхилим дахом, покритим дранкою. Всередині приміщення встановлена піч з горном та ковальським міхом, дубова колода з ковадлом, обабіч неї - різноманітні ковальські інструменти. Поруч з кузнею обладнано загін для підковування коней.

В експозиційній зоні «Західне Подністров’я» представлені селянські садиби різних соціальних прошарків населення західної частини Прут-Дністровського міжріччя, сільську управу (примарію) та церкву з дзвіницею.

Відкриває експозицію цієї зони хата 1860 р. селянина-бідняка з с. Гаврилівні Кіцманського р-ну. Це - типова житлова будівля незаможних селян, двокамерного типу (хата + сіни). Як правило, в цьому регіоні житлові споруди зводили з дерев’яних кругляків різного діаметра, стіни з обох боків обмазували глиною. Дах хати чотирисхилий, покритий очеретом. Часто в таких хатах не встановлювали димарів, щоб не платити досить високий податок (подимне), тому й називали їх «напівчорними». Інтер’єр хати відзначається скромністю, хатнє начиння й меблі - лише найнеобхідніші. Посеред хати встановлено ткацький верстат - необхідну річ сільського побуту, на якому ткали полотно для домашніх потреб, тканини для прикрашання житла та виготовлення одягу. В сінях розміщені жорна, знаряддя для первинної обробки коноплі та льону, дійниці, зільниці та інші знаряддя повсякденної праці.

Хата селянина-середняка 1875 р. з с. Лашківка Кіцманського р-ну - один з найпоширеніших в цьому регіоні варіантів буковинського народного житла. Збудовано її у зруб з дерев’яних кругляків, без фундамента, на стовпах, поставлених на каміння. Стіни з обох боків обмазані глиною та побілені. Чотирисхилий дах покритий очеретом. Споруда традиційно трикамерна - мала хата (хатчина) - сіни (хороми) - світлиця (велика хата). Внутрішнє обладнання хати характерне для цієї частини краю: глинобитна долівка, дерев’яна (мита) стеля, типова сільська піч у кутку біля дверей, мисник, постіль з жердками, стіл з лавами, сволок із зіллям. У великій хаті також збудовано піч, що не традиційно, а пов’язано з тим, що тут жила молода сім’я окремо від батьків. Двір доповнюють господарські споруди - стайня зі стодолою, кошниця для збереження кукурудзи, комора, карник з курником, криниця.

Найстарішою житловою спорудою, відтвореною в музеї, є хата заможного селянина 1835 р. з с. Рідківці Новоселицького р-ну. Вона відтворює рівень народного будівництва першої половини ХІХ ст.. Будівля зрубної конструкції, стіни з обох боків обмащені глиною та побілені. Дах чотирисхилий, покритий соломою. У верхній частині даху влаштовано димники. Внутрішнє обладнання хати типове для буковинської оселі. Збагачує інтер’єр житла заможних селян велика кількість тканих виробів - святкових килимів, святкового одягу, знарядь праці. Двір доповнений різними господарськими будівлями, які свідчать про достаток господарів - комора з різьбленим ґанком, дві кошниці, простора стодола для сільськогосподарського реманенту, приміщення для худоби і птиці. Прикрашають садибу клумби з квітами.

Сільська управа (примарія) 30-х років ХХ ст. з с. Ревне Кіцманського р-ну - адміністративний будинок часів румунської окупації Буковини. Це - чотирикамерна споруда, де розміщувалися власне примарія, кімната депутатів, жандармерія та житлова кімната шефа жандармів. Зараз в приміщенні примарії влаштовано дві експозиційні кімнати, в яких відтворено камерні експозиції етнографічних зон «Прикарпаття» та «Гуцульщина».

Унікальною архітектурною пам’яткою є дерев’яна Миколаївська церква 1810 р. з с. Драчинці Кіцманського р-ну, один із храмів так званого «хатнього типу», найбільш розповсюджених на Буковині у ХVІ - на початку ХІХ ст.. За своєю архітектурою - це класичний тризрубний храм (притвор - нава - вівтар), зведений із смерекових напівкругляків. Ззовні циліндричного завершення нави не видно, його ховає під своїми схилами високий дах, покритий дранкою, тому церква нагадує типову сільську хату.

Інтер’єр церкви типовий для загальноприйнятого у православних храмах. У притворі зібрано ікони з різних церковних колекцій, живописні твори так званого «буковинського примітиву», хоругви, процесійні хрести. Тут же розміщено копії з картин румунського художника К. Реццорі. Центральне місце в наві займає традиційний п’ятирядний іконостас. У вівтарі - найсакральнішому місці храму - містяться престол із хрестом, дароносицею та водосвятною чашею, гріб господній з плащаницею, літургійні предмети, релігійна література та різноманітна церковна утвар. Все внутрішнє облаштування храму повинно було підносити людину до небесних висот.

Поряд з церквою встановлена дзвіниця 1786 р. з с. Берегомет Кіцманського р-ну, зрубної конструкції, збудована у так званому «фортечному стилі». У двоярусній дзвіниці на першому поверсі містилась комора з церковним майном, на другому - литі дзвони, якими послуговувалися під час богослужіння.

У майбутньому в музеї планується відтворити дві інші етнографічні зони Буковини - «Прикарпаття» і «Гуцульщину», які представлятимуть народну архітектуру і побут населення передгірської та гірської частин області, а також археологічний комплекс.

Музей працює: - в літній період (з 1 травня до 1 листопада) - з 10.00 до 17.00 год.;

- в зимовий період (з 1 листопада до 1 травня) - з 10.00 до 16.00 год;

Вихідний день - понеділок.

Надаються послуги екскурсоводів. В музеї можна придбати буклет, листівки, сувеніри.