Потойбіччя: хочеш - вір, хочеш - не вір                
ЙОЗЕФ АКЕРМАН

ПОВЧАННЯ ТА ПРИКЛАДИ ПРО СТАН БІДНИХ ДУШ У ЧИСТИЛИЩІ

________________________________________________________
(Продовження. Початок у № 3-10)
РОЗДІЛ 4 СПОСОБИ ДОПОМОГИ БІДНИМ ДУШАМ

СИЛА ПРИНОШЕННЯ СВЯТИХ ДАРІВ ДЛЯ ПОМЕРЛИХ

Святі Отці не один раз пристрасно говорили про незмірний вплив на померлих від приношення святих дарів. Св. Кирило Єрусалимський, роз’яснюючи тим, серед яких він проповідував християнство, каже про суть богослужіння, що в ньому ми молимося за душі батьків і взагалі за всіх померлих з надією. їм, завдяки молитвам, які є святою жертвою для бідних душ, випаде велике полегшення, і при цьому, щоб пояснити свої слова, св. Кирило додає: „Коли цареві за тих, що образили його і через те були покарані, їхні друзі чи родичі приносили якийсь дорогоцінний подарунок, наприклад – корону, щоб злагіднити його гнів, то чи не вірите ви, що володар помилував винних і пом’якшив їхню кару? Так само спрямовуємо ми наші молитви до Бога за померлих, хоча ми самі грішники; добрий і милосердний Бог змилосердиться над ними не тоді, коли ми подаруємо йому корону, а тоді, як ми принесемо в дар самого Ісуса Христа, який за гріхи наші пролив свою кров» („Катехизи», 19,9). „Недарма, – каже св. Золотоуст, – апостоли наказували пам’ятати про померлих у святих Тайнах, бо вони знали, яку користь отримують бідні душі з цього. Коли громада простягає із священиком руки до святої Жертви, яку ж тоді силу мусять мати наші молитви! Хто перед вівтарем стоїть, той не каже надаремне: дай нам помолитися за покійних». Дуже гарно каже також один письменник нашого часу: „Приношення святих Дарів далеко приємніше Богові, ніж жертвування тисячі світів, які були б наповнені Серафимами: світи, повні Серафимів, - що вони у порівнянні з Ісусом, єдинородним, улюбленим   Сином Божим? І чи є щось таке, щоб ми не могли отримати через Ісуса у Бога? Чи може душа в чистилищі так тяжко завинити, що цю провину не зможе викупити кров Ісуса? Якби ці душі могли тепер ще присвоїти заслуги Христа, тоді б вони негайно ж були спасенні».

ПРИКЛАДИ ТОГО, ЯК ПОМАГАЄ ПРИНОШЕННЯ СВЯТИХ ДАРІВ БІДНИМ ДУШАМ

Св. абат і учитель Церкви Бернард пише в житії св. Малахії: „Якось цей святий єпископ почув у сні голос, який сказав йому, що його сестра, яка недавно померла, стоїть перед брамою і вже тридцять днів нічого не їсть. Пробудившись, єпископ зразу ж зрозумів, про яку їжу йшлося, бо він вже багато днів не приносив їй живого небесного хліба. Він знову безперервно почав виявляти задля неї це небесне благодіяння і скоро побачив її: вона йшла в жалобі до церкви, але не могла зайти туди. Пізніше побачив він її вже в церкві; мала на собі білу одіж, але не могла наблизитись до вівтаря. Нарешті він втретє побачив її в білій одежі, серед багатьох таких же вдягнених у біле, що означало їхнє спасення». Св. Бернард закінчує цю розповідь такими словами: „Очевидно, святе Причастя має велику силу спокутувати гріхи, поборювати ворожі сили і відкривати небо для тих, які повертаються туди назад з землі».
Св. Антоній оповідає: „Коли якось св. Іван Альвернійський, з ордену міноритів, у день усіх святих пожертвував вічному Отцеві найсвятіше тіло Господа нашого і ревно просив його звільнити з чистилища за кров і заслуги свого єдинородного Сина душі померлих, то побачив, як незліченна сила їх, наче іскорки з печі, випорхнула в небо».

ПРИНОШЕННЯ СВЯТИХ ДАРІВ – НАЙСИЛЬНІШИЙ БАЛЬЗАМ ДЛЯ БІДНИХ ДУШ

Блаженний проповідник Гайнріх Зузо пише про те, як він і ще один брат з його ордену, з яким вони разом вчилися в Кельні, пообіцяли навзаєм один одному, що той з них хто переживе іншого, має щотижня цілий рік відправляти за померлого дві Служби Божі. Незабаром той брат помер, а Гайріх Зузо забув за нього відчитувати обіцяні служби, але безперестанку молився за нього і жертвував покаяння. Якось з’явився йому померлий, що виглядав жалюгідно, печально: покійний мав жаль на нього за те, що він забув приносити святі Дари за нього. Зузо виправдовувався тим, що постійно молиться за нього Богові і кається. На це померлий вигукнув: „Крові, Крові, брате, треба, щоб я дістав полегшу! Службу, службу, як ми обіцяли один одному треба відчитувати!» І справді, коли святий повідчитував за нього багато служб, то незабаром побачив, як він у світлому образі піднявся на небо. Але тільки те найправдивіше, що (як зауважив блаженний папа Бенедикт XIII) лише Ісус Христос може начисто відмити нас від гріхів своєю кров’ю Про це говорилося на 25 засіданні святого Тридентського Собору, що ті душі, які перебувають у чистилищі, найсильнішу поміч одержують завдяки жертві, що приноситься з вівтаря.
ПОХОДЖЕННЯ ТРИДЦЯТИ СЛУЖБ БОЖИХ АБО Т. ЗВ. ГРИГОРІЯНОК
Св. папа Григорій Великий у своїх бесідах розповідає одну історію, що сталася в його монастирі в Римі, звідки і беруть початок ці Служби. Помер брат на ім’я Юст. Але ще за життя він, всупереч засадам Чину, привласнив собі. декілька золотих монет, за що святий папа – його караючи, а інших застерігаючи – велів, щоб жоден з братів, коли він помиратиме, не допомагав йому, а його тіло наказав закопати разом з тими грішми поза церковним двором. Так і все відбулося. Але через тридцять днів змилостивився святий папа над покійним Юстом і казав ще стільки ж днів відправляти всім братам по черзі святі Служби Божі за нього. Коли Служби відправлялись померлий з’явився своєму рідному братові Копіозу, котрий був лікарем у місті, і на питання його „Як тобі там?» відповів: „Досі було погано, але тепер все добре, бо сьогодні я мав товариство». Коли Копіоз прийшов з цією звісткою в монастир, там полічили дні скільки вже приносять Жертву за нього (бо до того на це на зважали), і виявилось, що рівно тридцять. Св. папа закінчує розповідь такими словами; „Копіоз не знав, що робила монахи для його брата, і йому було дивним таке з’явлення; а воно співпало із святою жертвою, і через те стає ясно, що померлий брат уникнув страждань завдяки святому Жертвоприношенню». Відтоді цей звичай тридцяти Служб набув розповсюдження, а про велику силу його для померлих свідчать численні приклади.

КОРИСТЬ ПОМИНАЛЬНИХ ДНІВ ДЛЯ ПОМЕРЛИХ

О. Готфрід Геншеній. послідовник боландистів, описує в житії св. Діонісія Картезіанця один випадок, який стосується сказаного вище і добре вияснює суть справи: „Йоганн з Левена, великий і шановний пан, котрий посвячувався благочинним діянням і був особливо прихильний до картезіанців у Румонді, визначив для розради своєї душі один поминальний день у цьому монастирі і був тут, згідно зі своєю волею, похований. Але коли через рік відбувалося перше святкування, його могилу затінила хмара густого диму та неприємного запаху сірки; тоді св. Діонісій закликав усіх молитися заради спасіння покійника, бо він боявся, щоб ця з’ява не була знаком його прокляття. І всі священики, разом із св. Діонісієм, щиро молились і каялись за нього. На другу річницю під час святкування над могилою з’явилася вогняна куля, ясна і без запаху: був це втішний знак, який закликав чинити добрі діла братньої любові й надалі, бо якщо тепер дехто й заспокоївся щодо його зцілення, проте кожен також і розумів, що він потребує ще очищення. Нарешті на третій рік з’явилось ясне світло, з чого св. Діонісій збагнув, що душа цілковито спаслась і причислена до небесної слави. Важливим свідченням користі таких поминальних днів є те, що вся Церква вже з найраніших часів своїх знає цей звичай.

ПОХОДЖЕННЯ ДНЯ ВСІХ ДУШ

Відомий дослідник історії Церкви о. Сурій з Чину Картезіанців, пояснюючи походження цього загального поминального дня, наводить переказ одного випадку з житія св. абата Оділо Клюні, що його написав св. Петро Даміані (саме з цього випадку і походить святкування дня всіх святих): один побожний картезіанець, француз, відбувши прощу в землю обітовану, повертався на батьківщину, але буря викинула його на невідомий острів. Там він надибав блаженного самітника, який розповів йому, що неподалік його печери досить часто чуються зловіщі рики злих духів, які злостяться на те, що молитви і добрі діла християн за померлих йдуть їм, цим духам, на шкоду, бо ті душі, що вони їх мучать, або спасаються взагалі або, принаймні, дуже полегшують свої муки. Особливо ненавиділи вони св. абата Оділо Клюні та його ченців. Після свого повернення на батьківщину картезіанець, сповнюючи волю самітника, передав цю вістку святому абатові з Клюні, а той, загорівшись, щоб це діло загальної любові ще ширше розповсюдити, десь коло року 1030-го ввів у всіх монастирях свого Чину щорічний поминальний день за всі душі, що знаходяться в чистилищі; день цей відзначається у другому місяці зими. Папа Іван XIX, після розмови з абатом, запровадив цей звичай у всій Церкві. Але ще Тертулліан у третьому столітті говорив, що християни в його часи щороку відзначають пам’ять про померлих; і єпископ Амаларій з Трієру вже за два століття до Оділо запроваджував у своїй парафії таке святкування, але як повсюдний звичай це закріпилося саме тоді, про що вже мовилось.
Переклад з німецької Василя УГРИНЮКА
(Далі буде)
P.S. Цю книгу та іншу релігійну літературу читачі «Українського Слова» можуть замовити поштою у видавництві «Нова Зоря»: 76018, м. Івано-Франківськ, пл. Міцкевича, 5. Тел.: (380342) 52-73-48, Факс: (380342) 55-24-45.