ВСТУПНЕ СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ

Сьогодні редакція газети «Українське Слово» запроваджує тематичну сторінку «Потойбіччя». Спонукала до цього однойменна книжка Фуллі Горак, яку з польської переклала прикарпатська письменниця Неоніла Стефурак й яка побачила світ у релігійному видавництві «Добра книжка».

В цьому виданні використані найважливіші фрагменти з книжки «Свята Пані», що вперше побачила світ 1939 року і містила факти безпосереднього контакту зі святими. Давно відомо, що кожен може спілкуватися зі святими з великою користю для своєї душі. Однак занедбування і не користання одного з найбільших скарбів Церкви - Догмату про Спілкування зі святими - спричинилося до ослаблення віри і виникнення різних псевдодуховних течій всередині Святої Церкви.

Наше видання ставить собі за мету наблизити цю над¬природну божественно-людську спільність. Його авторка на¬родилася 1909 року в Тернополі, померла 9 березня 1993 року в стані святості.
В 1944 році за участь в Армії Крайовій була вивезена до Сибіру. Нелюдські умови життя і важкі хвороби спричинилися до інвалідності. З Сибіру повернулася 1957 року й оселилася в Закопаному, повністю присвятивши решту життя Богові. Своїми молитвами, терпінням, пожертвами й особистими контактами допомогла багатьом людям віднайти дорогу до Бога і повернутися в лоно Церкви.

Сама вона була колись бунтівна і байдужа до віри. Шукаючи справедливості, ставила Богові умови і домагалася знаку з Неба. Після багатьох років боротьби отримала ласку безпосереднього контакту зі святими, зокрема зі святою Магдалиною Софією Барат (1779-1865), засновницею Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, з бельгійським кардиналом Mercier, святою Терезою від Дитятка Ісус, німецькою стигматичкою Анною Катериною Еммеріх і багатьма іншими святими. Це вони вчили її, як треба жити, аби спастися самій і допомогти іншим сягнути Неба. Під їхнім керівництвом закінчила так званий «Небесний Університет». Від святих отримала знання про таємниці життя душі після смерті тіла.

Таке життя існує і це вже факт, що не підлягає сумніву. Щоправда, людським розумом осягнути його важко, бо це вища і докорінно відмінна від земної категорія життя. Лише з ласки Бога, поглиблюючи свою віру, можна поступово пізнавати цю таємницю. Але не розумом. Бо, як стверджує святий Павло те, що Бог приготував тим, котрі люблять Його, ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце людське не може збагнути.

Тим не менше таємницю життя після смерті Небо не один раз відкривало людям - в міру їхнього розуміння. Окрім Святого Письма, де знаходимо багато свідчень про потойбіччя, поглиблені знання про таємниці духовного життя отримало багато святих.

Сьогоднішня публікація - це вкотре відхилена завіса в таємницю.

Друга частина книжки містить інформацію про молитви, що полегшують страждання душ в Чистилищі, а також свідчення деяких святих про потойбіччя.

Щасливі ті, хто замислюється, в які духовні світи приведуть їх вчинки їхнього щоденного земного життя.

Окрім найважливіших фрагментів з книжки Фуллі Горак, ми друкуватимемо й інші цікаві розповіді на теми потойбіччя, в яке хочете -  вірте, а хочете - не вірте. Але замислитись варто.

РЕДАКЦІЯ «УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА»

ПОДРУГО МОЯ!

Наближаймо Царство Боже на землі! Вже стільки Христових багать розкладено у світі. Біля їхнього вогню гріється стільки сердець, спраглих тепла. Посланців Божих у цьому світі сприймають як божевільних, але саме вони стають у ньому провідниками, часто забуваючи про себе, піклуючись про душі і тіла ближніх. Десь з’явиться книжка, з вірою і любов’ю відважно написана, а десь - людина, здатна беззастережно проголошувати Істину! В іншому місці непомітно здійсниться драма Муки Христової в стигматизації, і ще багато вибраних посилає Бог Всемогутній для очищення і відродження цього розтлінного світу. Закінчуються останні спроби підступів диявола. Ще трохи - і злі сили програють битву. Вже недовго їм впиватися сльозами і кров’ю справедливих. Знають, що наближається година Божої Справедливості, тому так метушаться, тому такий диявольський бенкет злості, безуму, нелюдського егоїзму і цинічного ошуканства у світі...

Злість, що поглиблює несправедливість, у глибоку прірву штовхає людство - і що далі: загибель чи спасіння? Бог Предвічний в Старому Завіті промовляв через пророків, з’яви, ласки і кари. Пробуджував сумління людське стихійними лихами, нашестям сарани, виверженням вулкану, потопом - не допомогло! Зло міцно вкорінилося в світі. Благали нещасні дати їм Спасителя, і нарешті прийшов в постаті людини - Ісус - але як Його зустріли? «Син Людський не мав де голову прихилити» - «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли»... Та попри всю людську невдячність, «Він, ідучи, скрізь добро чинив» і за це був засуджений і страчений на Хресті. Але ж і після цього Його любов до нас не вмерла. Він, Воскреслий, пообіцяв зіслати Духа Святого, Утішителя, аби нарешті наблизилося Царство Боже на землі. Більше того - ось уже два тисячоліття Він щодня розпинається за нас під час Літургії. З любові до нас Жертву Свою Він розтягнув на два тисячоліття, в ній віддає Себе знову і знову, аби ми нарешті зрозуміли і відповіли любов’ю на любов... Лише в цій Божій любові, лише в цьому полум’ї Жертви - спасіння світу, тож молімося до Духа Святого, Утішителя:

«Духу Святий, Боже Предвічний, Єдиний! Хочемо прийняти Тебе на землі нашій, повній болю і нещасть, як обіцяного Утішителя. Зволи, о Духу Найсвятіший, відвідати нас й огорнути все людство, нещасне, пригнічене і пригноб¬лене ярмом гріха. Бо самі себе не спасемо! Прийди, Утіши¬телю, освяти нас і зміцни світлом Божої ласки, поверни нам розум, розігрій серця наші для великої любові і великих справ, аби боязнь Божа і побожність не покидали душ наших, аби всі гріхи, невдячність і помилки відійшли назавжди, аби Трійця Найсвятіша - Отець, Син і Дух Святий - милостиво у нас царювала! Духу Святий, Утішителю, вселися в нас і землю усю відроди!»

Благословляю тебе, мала наша Фуллю!

КАРДИНАЛ MERCIER

* * *

«Фуллюсю! Дитино моя! Ти вже переконалася сама, яке «щастя» дає світ: скільки душ і сердець відкрилося перед тобою, біля твого вівтаря. Ти бачила і чула речі надзвичайні і дивні. Ти бачила, якими жебраками були багаті і бідні, котрі втратили зв’язок з Небом. Кидалися в різні боки, шукаючи рятунку, але не зверталися туди, звідкіля лине проміння ласки, і хрест їхній ставав все важчим, і так сильно пригинав їх до землі, що, знесилені і зневірені, спасіння бачили лише у самогубстві. Ти вже знаєш, дитино, якими підступними і облудними дорогами веде світ людину до щастя. Ні гроші, ні родовід, ні врода, ні талант не дали нікому справжньої насолоди, скоріше навпаки - принесли багато терпінь, розчарувань і зневіри. Лише віра зцілила їх, коли очистилися від фальші й облуди, здобувши справжню радість, мир, світло і правду. Прийшли засмучені, сповнені болю і розпачу, прийшли і пізнали глибше Того, Котрий є «Дорогою, Правдою і Життям», і Він їх заспокоїв, відхилив завісу, аби вони змогли побачити істину в світлі Божої Ласки. Повірили - довірились - і повернулись перемінені: радісні і сповнені внутрішнього світла. Ці вже знайшли мету свого існування на землі - смиренно схилили голови, вдячні і щасливі, бо знають. Знають, що треба прагнути вічного життя, що лише Бог може дати повноту щастя, і що тут, на землі, як в приймальні Царя, треба вміти терпеливо чекати своєї черги, поки Цар не покличе, і весь цей час пам’ятати про чистоту свого одягу та щоб ніхто із царської обслуги не почув і не зауважив якоїсь нетактовності на адресу Царя та Його свити. Той, хто чекає, повинен мати список своїх добрих і корисних справ, про які Цар рано чи пізно довідається. Щасливий той, хто знає про це, а знати може кожен, хто з власної волі прагне наблизитися до Істини. Покидаючи цю земну юдоль, відійде з легким серцем і душею, сповнений найшляхетніших проявів любові до Бога і ближніх. Іншого скарбу з собою не візьме. Усі матеріальні надбання, улюблені речі і створіння залишаться на землі - візьме тільки те, що заробив собі доброю волею, зреченням і терпінням.

І лише тоді, коли задовільниться на землі найскромнішим побутом, одягом і їжею, і нічого більше не запрагне, та ще й з того, що має, вділить ближньому з природньої, людської доброти свого серця - тут, на Небі, буде спокійний, щасливий і кожної миті готовий до зустрічі з Богом».

СВЯТА МАГДАЛИНА СОФІЯ БАРАТ

* * *

Усе, що знаю від моїх святих Заступників про життя майбутнє, отримала від них у формі зрозумілій і ясній, укладеній в наше тісне людське розуміння. Знаю від них, що все у світі Духа діється якось інакше, ширше, повніше, незбагненніше і тому таким, як є, у людській свідомості вміститися не може.

Так, як не можна описати почуття, запаху чи кольору - описати стан звільненої від матерії людської душі не можна інакше, як через порівняння, паралелі, почерпнуті з нашої уяви.

Тому те, що знаю, і розповім: про стани душі і про життя майбутнє. Усе це є перекладом усього незбагненного на безнадійну тісняву нашої уяви і наших світів.

СМЕРТЬ   
                                                                                                                                                         
Коли душа розлучається з тілом, людина - навіть якщо непритомна, чи смерть її захопила зненацька, чи уві сні - на якусь мить, що триває частку секунди, усвідомлює, що помирає.

І хоч би була готова до смерті, хоч би чекала на смерть і її не боялася, - в ту мить відчуває ні з чим незрівнянну загрозу.

Відразу після смерті душа стає на Суд Святої Спра¬ведливості. Закінчилося, здавалось би невичерпне досі Боже Милосердя. Хто переступає межу життя, опиняється супроти Його Справедливості самотній та оголений, чекаючи вироку.

До похорону душа не відділяється від землі. Це останні хвилини перед її карою чи нагородою, коли їй дозволено невидимо залишатися між людьми.

Під словами «до похорону» треба розуміти той період часу, який, згідно з обрядом, ритуалом чи звичаєм відділяє смерть від поховання тіла. Скажімо, якщо католик через якісь трагічні обставини не був похований третього дня після смерті, душа його після закінчення цього часу все одно змушена віддалитися від землі.

* * *

Душі, котрій присуджено Чистилище, ні родина, ні близькі уже нічим окрім молитви і добрих справ не можуть допомогти. Душа невимовно страждає, бо не може сказати людям, що їхні сльози жодної користі і полегші їй не дають - лише утруднюють і без того важкий перехід; що людські страждання - ніщо порівняно з тими муками, які доводиться терпіти душі.

О! Якби люди знали, якби спробували відчути увесь розпач такої душі! Бути тут, поруч зі своїми рідними, благати у них допомоги, знати, що ці останні хвилини зв’язку зі світом ось-ось проминуть, не мати змоги вимовити, відходячи, якого потребують рятунку - і бачити лише жалість їхніх близьких до самих себе, бачити, як заглиблені у власний біль, схиляються над мертвим тілом, в якому вже немає душі!

Тому, якщо душа втратить надію пробудити в рідних думку про молитву, гарячково починає шукати навіть серед знайомих когось, хто би їй в цьому не відмовив. І якщо знайде - зуміє віддячитись за допомогу. Перебуває біля такої людини до кінця, не повертаючись до своїх, котрі її не підтримали, засмутили і виявили у всій повноті егоїзм людських почуттів.

Під час похорону душа здебільшого невимовно страждає. Адже це її останні хвилини на землі. І що вона бачить? Родина умліває від власного розпачу, а близькі і знайомі з більшою чи меншою байдужістю ідуть за труною і думають, якби це швидше покинути цю процесію... Ті ж, котрі залишаються, поговоривши про обставини смерті небіжчика, переходять до інших тем. І добре ще якщо не обмовляють спочилого і родину! Ніхто не думає про молитву. Ніхто не хоче мовчання чи хоча б сам хід на цвинтар пожертвувати свідомо за душу, котра з розпачем і болем кружляє серед них. Ніхто не усвідомлює, що вона знає, бачить, чує й страждає так, як лише душа страждати може!

З часу поховання тіла будь-який контакт душі з землею припиняється і душа іде у присуджене їй місце, де починається її нагорода чи покута.

* * *

Від першої миті розлуки з тілом душа розуміє увесь огром і могутність світу, до якого увійшла, на противагу до злиденності і мізерності всього, що залишила на землі.

Відчуває також раптове осяяння. Те, що досі людським розумом вважала реальним - виявляється не існує взагалі. А те, що здебільшого називала нереальним, вигаданим - є єдиною, незмінною, одвічною правдою!

Тепер вже з вражаючою ясністю усвідомлює, що заслу¬жила. Пануюча тут незмінна і найдосконаліша Істина, та, що на землі часто здається людині зайвою, далекою і недосяжною - тепер, коли немає повернення, коли не можна від неї від¬вернутися, стає такою простою і зрозумілою.

Приречена на Чистилище душа, перш ніж втратить в першому його колі усвідомлення цілісності свого існування, тривалості кари, що її чекає, і якості вічної нагороди, протягом усього часу від смерті до поховання знає, що мусить відпо¬кутувати усі провини і відпрацювати усе, що занедбала.

Тепер вона вже щаслива, що може це зробити! Бо знає, яким неспівмірно легким є навіть найдовше і найважче життя порівняно з однією хвилиною, проведеною в Чистилищі. З якою радістю повернулася б на землю, в злидні, поневіряння, хвороби, приниження - і з якою користю могла би їх зараз переносити! На землі можна кожною хвилиною свого життя служити Богові, можна заробляти собі Його ласку і прощення, а тут нічого для себе вже не можна зробити! Душа стоїть перед Правдою і розуміє: те, що її чекає, є справедливим наслідком її провин і її безвідповідальності. Ласкою і доказом доброти Бога вважає тепер те, що може страждати.

Одним всеохоплюючим поглядом пронизує усе, що занедбала, злегковажила, не допрацювала, не використала своїх добрих можливостей. Бачить усе, чого могла сягнути. Це так, якби людина, котра за копійки продала свій лотерейний квиток, що на нього випав найбільший виграш. Душа тепер розуміє, що ошукала себе ще жахливіше, втративши той єдиний виграш, на якому має залежати людині.

Бачить також, що кожен добрий порух її серця не про¬минув надаремно. Кожен добрий вчинок, хоча би найменша перемога над грішною природою, кожен злет думкою до Бога був зафіксований і зарахований на її користь.

* * *

Душа після смерті зберігає усі свої почуття. Немає тіла, яке завдавало їй фізичного болю, але залишається біль душевний, і про глибину цього болю людина не має ані найменшого поняття.

* * *
В момент смерті, коли очі тіла закриваються назавжди, відкриваються очі душі, котрі ніколи не сліпнуть, незалежно від того що бачать: щастя чи страждання.

Людина може протягом усього свого життя взагалі не думати про душу і це не впливатиме на її справи земні. Після смерті ж немає інших справ, окрім справ душі. І так, як тіло страждало від найлегших захворювань, так душа після смерті страждає через найменше відхилення від того шляху, на який її скеровував Бог, і яким вона мала іти.

Реагує на кожен порух Божої Справедливості і, навіть найважче страждаючи, не бунтує проти Божого присуду.

Та якби раптом перед нею відкрилася брама Неба, не наблизилася би до неї, не відчувши, що готова і гідна туди ввійти.

Бо хіба людина неосвічена, невихована і неодягнена відповідно наважилася б прийти на царську гостину? Навіть якби проникла непомітно до царських палат, вона не зуміла б відповідно поводитись. Так само незручно почувалася б душа, якби, неочищена і недозріла, могла увійти до вічного щастя. Вона б просто не змогла його прийняти. Потойбіч самовпев¬неності і нахабства немає! Ніхто не хоче і не може видавати себе за когось іншого, нічого не хоче здобувати ошуканством і напоказ. Є тільки те, що є. Кожна душа добре бачить ступінь своєї досконалості, і бачить його в світлі Істини, котрої не можна ні заплутати, ні відкласти, ні уникнути, ні обманути!

Істина є! А більше нічого немає.

Переклад з польської Неоніли Стефурак.
Малюнок Йосипа Терелі
(Далі буде)