Ukrainske Slovo: «МОРКВИНА ДЛЯ ВІСЛЮКА» АБО ЯК ВІДНОВИТИ ХВОРІ ОРГАНИ, ОДЕРЖАТИ ЛЮБОВ, ЗДІЙСНИТИ СВОЇ МРІЇ

«МОРКВИНА ДЛЯ ВІСЛЮКА» АБО ЯК ВІДНОВИТИ
ХВОРІ ОРГАНИ, ОДЕРЖАТИ ЛЮБОВ, ЗДІЙСНИТИ
СВОЇ МРІЇ
================================================================================
admin on 03/07/2009 11:11:00
 
«ПОВЗ КОЖНОГО ПРОБІГАЄ КІНЬ УДАЧІ, АЛЕ НЕ
КОЖЕН ГОТОВИЙ НА НЬОГО СКОЧИТИ»
Так мовиться в народному прислів’ї. Що
заважає нам скочити на коня удачі? І як
практично цього досягти? Чи відчуваємо ми
себе спроможними впоратися з різними
ситуаціями? Чи здатні перенести стресову
ситуацію без депресії? Чи зрілою
особистістю є? Запитань чимало. Спробуємо
висвітлити хоча б деякі з них.
Дослідники виділяють такі характеристики
зрілої особистості:
— розвинене почуття відповідальності;
— потреба в турботі про інших людей;
— здатність до активної участі в житті
суспільства й до ефективного використання
своїх знань і здібностей, до психологічної
близькості з іншою людиною, до
конструктивного розв’язання життєвих
проблем, що стоять на шляху до найбільш
повної самореалізації.
Щоб відповісти на інші запитання, потрібно
проаналізувати свої взаємини з батьками й
оточенням за критерієм «зрілість».
Можливо, батьки були надто суворі? І їхня
суворість могла виражатися передусім у
погляді. Суворий погляд у момент
невдоволення поведінкою дитини міг
закарбуватися в пам’яті на все життя. У які
моменти вона не відчувала любові? Можливо, у
неї виникало бажання домагатися
батьківської любові будь-якими доступними
засобами. Дитина відчувала, що не можна
проявляти свої щирі бажання й виражати
справжні почуття і що ліпше бути дуже
слухняною, щоб бути коханою.
Як бути? Адже любов потрібна постійно, щоб
рости й міцніти, розвиваючи свої
можливості?! Інакше дитина, виростаючи,
найімовірніше перестане бути щирою і не
отримуватиме задоволення від життя, ставши
дорослим, постійно відчуватиме
невдоволення і залежність від чужої думки,
схвалення. Вмикається програма
«саморуйнування». Дитина втомилася від
щоденного заробляння «балів», які
переконують її, а в її особі і батьків, що
вона гарна і гідна любові! Якщо усвідомити
цю проблему, то вдасться здійснити прорив
свідомості до себе теперішнього, який
володіє гігантським потенціалом. Як
відчинити ці двері? Як, відчувши в собі сили,
реалізувати потенціал повною мірою?
Досить надійним способом звільнення в
дорослому віці від подібного насильства
дитячої психіки, що веде до виникнення
багатьох захворювань і життєвих розладів, є
такі дії:
— Уявіть себе дитиною, яка росте в щасливій
родині, де всі люблять і підтримують одне
одного в усьому. Члени родини щиро
виражають безумовну любов — приймають вас
без застережень, хвалять, вселяючи
впевненість у своїх силах, цілують,
обіймають і т.п. Ви своєю чергою так само
ставитеся до них.
Навіть якщо насправді в родині не було миру
й ви росли в атмосфері недовіри, можливо, і
нетерпимості батьків, вас кривдили й
утискували, все одно:
— налаштуйтеся на хвилю любові й подяки
батькам (передусім за те, що подарували
життя) та іншим близьким. Це проявиться в
установленні та пануванні всебічного
благополуччя, як вашого, так і ваших
нащадків;
— зверніть увагу на те, щоб вдячність до
батьків виражав у першу чергу ваш погляд. І
зустрічний їхній погляд теж був м’яким і
випромінював любов;
— уявіть собі, що мама вам говорить: «Я за
тебе спокійна. Ти справляєшся. Твоє
майбутнє благополучне. Я рада, що в тобі є
здатність до прийняття самостійних рішень.
Рід тебе підтримує. Дозволь собі бути собою.
Вір у нашу любов. І тоді всі твої здібності
легко реалізуються» (важливо відчути той
стан, який несуть ці слова —
життєрадісність і впевненість у своїх
силах);
— якщо складно налаштуватися на подяку
батькам, то можна згадати такий стан
стосовно будь-якої іншої людини, увійти в
нього, відчути й подумки перенести на
батьків;
— щоб «обдурити» пам’ять, варто
повторювати рекомендований образ,
багаторазово протягом дня, на ніч, під час
пробудження доти, доки регулярно не почне
виникати радість під час спогадів про
дитинство.
Також можуть бути корисними й такі
установки:
— «усьому й усім дякую за досвід у минулому,
сьогодні й у майбутньому»;
— «відчуваю, мислю й дію відповідно до
реальності».
Ефективною є й така вправа (особисто я часто
її виконую): під час їзди в транспорті (який
везе вас на роботу чи у справах) потрібно
повторювати: «Мені везе», проводячи подумки
аналогію між транспортом і життям. Так само,
як ви не прикладаєте зусиль до того, щоб
переміщатися в транспорті (він це робить за
вас), так само й життя вас «вивезе» туди,
куди потрібно.
Якщо ви усвідомили вищевикладене, то
готуйтеся скочити на коня удачі!
РЕЗЕРВИ ОРГАНІЗМУ ТА ІНТУЇЦІЮ ФОРМУЄ
НАГРОМАДЖЕНИЙ ДОСВІД РОДУ
Можна спробувати таку «вправу», суть якої в
любові й подяці всьому роду (проговорювати
це можна як уголос, так і подумки).
Обійняти себе і з почуттям любові й подяки
подумки проговорити:
«Мій роде! Люблю й дякую тобі за підтримку!»
або
«Мій роде! З любов’ю й подякою приймаю весь
твій досвід, як позитивний, так і
негативний!»
Ця вправа буде ефективною, тому що пам’ять
і досвід роду, закладені в кожній клітинці
організму, активізуються. І так званий
«спадковий код» відкриває шляхи до
позитивного мислення й, отже, до щасливого
життя.
Накопичений досвід усього роду — це
резерви нашого організму. Якщо ми когось із
родичів відкидаємо, то блокуємо частину
енергії в нашому психічному й фізичному
тілі. Крім того, накопичений досвід роду —
це матеріал, з якого формується інтуїція
людини, що проявляється із глибин
підсвідомості. Як показує досвід, звідти
йдуть завжди мудрі й добрі підказки,
спрямовані на благополучне майбутнє.
Багато відомих людей розповідають, що саме
внутрішній голос допоміг їм створити свої
видатні твори, а іноді й залишитися живими в
критичних ситуаціях. Наприклад, режисер
Андрій Тарковський згадував, що, працюючи у
18-річному віці в геологорозвідувальній
експедиції, одного разу конем поїхав з
якимось повідомленням. Дорога була далекою,
тому, побачивши в лісі будиночок, він зайшов
у нього з наміром відпочити. Але раптом
почув голос: «Іди звідси». Навколо нікого не
було, але голос звучав явно. Тому Андрій
вийшов назовні. Хвилину помізкувавши,
вирішив повернутися. І знову почув голос:
«Негайно йди». Він знову вийшов. Але,
зважаючи на нереальність того, що
відбувається, знову зайшов усередину. І
втретє почув той же голос. Цього разу юнак
сів на коня й поїхав. Не від’їхавши й 100
метрів, він побачив, як порив вітру зламав
сосну і вона впала на будиночок, практично
зруйнувавши його. Він зрозумів, що його
рятівником був його внутрішній голос.
ІНТУЇЦІЯ ДОПОМАГАЄ НЕ ТІЛЬКИ УНИКНУТИ
НЕПРИЄМНОСТЕЙ, АЛЕ Й ДОСЯГТИ УСПІХУ
Тому для кожної людини дуже важливо
відновити здатність чути свій внутрішній
голос. Особливо це важливо для жінок. Адже
вони — «берегині» родини, головні
виховательки дітей. Та щоб розвинути якісь
здібності в нащадків, потрібно їх мати
самим. Жінок у цьому мають підтримувати
чоловіки. Для жінок дуже важливі оцінка й
підтримка чоловіків, особливо близьких.
Через недовіру чоловіків жінка втрачає
довіру до своїх передчуттів, ігнорує свої
внутрішні підказки, хоча згодом іноді
шкодує, що не прислухалася до них. Поступово
ця здатність атрофується. Завдання кожної
жінки — відродити в собі цю здатність і
зміцнити. Тому можна порадити кожній жінці
щодня робити вправу, повторюючи таку
установку: «Я вітаю свою інтуїцію. Чоловіки
довіряють моїй інтуїції». Природні
здібності й завдання жінки символізує
образ Василини Премудрої. Саме «премудрої»,
а не «розумної». Жінці навіть шкідливо
користуватися однією логікою, ігноруючи
свої почуття.
Рекомендації до вправи:
Необхідно домогтися повного вживання в
образ, намагаючись відчувати себе в
запропонованих позитивних обставинах,
тобто випромінюючи при цьому
задоволеність, радість, почуття
захищеності, взаєморозуміння й
взаємодовіри. На «фізиці» це має виражатися
в рухах: людина вирівнюється (якщо
сутулилася), її груди розпрямляються, вона
міцніше стоїть на ногах, випромінюючи
впевненість у своїх силах і радість.
ТЕОРІЇ ПІДТВЕРДЖУЄ ПРАКТИКА
Якщо людина з дитинства впевнена у
безумовній любові близьких, то здатна легко
і з задоволенням реалізовувати свої
таланти та здібності.
Напевно ви запитаєте: «А чи допоміг
кому-небудь такий підхід?»
Є гарна новина: «Так!»
Розглянемо конкретні приклади, в яких
відстежують загальні тенденції —
саморуйнування в різних видах, характерних
для нашого суспільства, і шляхи виходу з
позитивними результатами зі складних
ситуацій.
СИТУАЦІЯ № 1
Знайомий Олександр М., журналіст за
професією, був незадоволений розвитком
своєї кар’єри. Він звернувся до мене і
попросив допомогти з’ясувати, де й чому в
його життєвому сценарії періодично
відбуваються збої.
Головною перешкодою на шляху до успіху для
нього виявилася непевність у своїх силах.
Причини були приховані в дитинстві: у
недостатній безумовній любові й визнанні
здібностей сина з боку матері. Ситуація, в
якій йому треба було доводити право на
любов і повагу, змушувала його жити в
постійному стресі. І тому квітка
самореалізації не розкривалася без
відчуття сонця безумовної батьківської
любові: «Хочеться чинити на зло матері
через те, що вона чекає від мене більше, ніж
я здатний зробити». Приблизно такими
словами можна було б виразити його
внутрішній стан.
Це послужило основою виникнення страху
перед майбутнім: «А раптом не впораюся з
відповідальним завданням?» Так виливався
страх перед прийняттям на себе
відповідальності за своє життя.
Роздратування, як прояв неусвідомленої
образи на матір, викликало в сина спонтанне
бажання відповідати її уявленням про нього
— мати сумнівалася в його здатності бути
успішним. Це вплинуло на формування його
низької самооцінки. А залежність від чужої
думки й впливу, що виросла на цьому ґрунті,
позбавляла стійкості й динамічності. Із
цього випливає, що пригнічувався творчий
задаток. Проте лише ця творча сила здатна
надихнути людину — ризикнути й взяти
висоту! Непевність у своїх силах заважала
йому навіть у думках припустити, що він
здатний на щось більше. Тому він не прагнув
вийти на вищий соціальний рівень. І коли
надійшла пропозиція стати головним
редактором нового журналу, він не
зважувався прийняти відповідальну посаду,
засумнівався в собі й не відчував, що може
ступити в невідому й незвичну для нього
управлінську діяльність. А це була його
Мрія, до якої він давно прагнув...
Допомогти Олександрові виявилося досить
легко. Оскільки він — художньо обдарована
натура, то його відмінною рисою є багата
уява. Достеменно відомо, що вона може
виявитися в житті як споглядальною, так і
руйнівною. А оскільки він був налаштований
недостатньо оптимістично щодо своїх
перспектив у житті, то деякі рекомендовані
йому образи та установки виявилися
здатними спрямувати його думки, почуття на
позитив і в короткий термін стати головним
редактором журналу.
Наводжу приклад однієї з установок, що
рекомендувала вам раніше у вправі з образом
матері: «Я за тебе спокійна. Ти справляєшся.
Ти здатний керувати іншими людьми…». Інші
установки: «Я — талісман. Я приношу удачу»;
«Я — головний редактор журналу» — і уявляв
себе таким.
СИТУАЦІЯ № 2
Батько Тетяни постійно бурчав, критикував
усіх і все, у тому числі й дочку, був усім не
задоволений. 26-річна дівчина дуже страждала
від цього, була нервовою й невпевненою в
собі. Я порадила їй повторювати установку:
«Мій батько хвалить мене», малюючи в уяві
відповідний образ. Тетяні було дуже складно
це уявити. Але вона все-таки вирішила
спробувати. Через 2 тижні занять в її уяву
почав «проситися» такий образ: батько
обіймає свою дочку, вона притуляється до
нього, засунувши голову під пахву. З ним
Тетяна й почала працювати. Через місяць
поїхала до батька в село. Повернувшись,
здивовано зателефонувала мені: «Усе вийшло
точнісінько так, як я уявляла». Виявилося,
що батько вперше в житті зі своєї
ініціативи обійняв дочку, а вона засунула
голову йому під пахву. Із цього часу їхні
стосунки кардинально змінилися — хоча він
і залишився таким само буркуном, до дочки
став проявляти більшу ніжність, навіть
почав допомагати матеріально.
Людмила КАРЕЛІНА,
психокоректор