ЛИСТ КОЛИШНІЙ ДРУЖИНІ МОГО ЧОЛОВІКА

0
52

Шановна N! Ви ніколи не отримаєте цього листа, тому що я його ніколи не надішлю. Погодьтеся, нерозумно виглядало б, якби жінки надсилали поштові послання екс-дружинам своїх чоловіків. Але ніхто не заборонить звернутися до Вас подумки, й повірте, мені є що сказати.
Кажуть, коли Ви довідалися, що Максим став моїм чоловіком, то розсміялися: «Невже на нього хтось спокусився?» А я живу з ним п’ятий рік і щодня  думаю: «Яке щастя, що ми зустрілися!». Я ніколи не починала розмову про Вас, не збирала «досьє». Мені досить реакції чоловіка на мої вчинки, щоб скласти власну думку про вашу персону. Знаєте, коли люди розлучаються, кожен отримує, крім штампа в паспорті, цілий багаж досвіду сімейного життя. На жаль, у випадку з Максимом – здебільшого, негативного. І найжахливіше, що нові стосунки починаються з «витравлювання» міток минулого життя й заліковування ран, нанесених іншою жінкою…
Коли ми тільки одружилися, Максим з першої ж зарплати притягнув важкий пакет із баночками, тюбиками й коробочками.
– Це тобі! – сіяв він від радості.
– А навіщо?
– Як же? Сьогодні видали зарплату, я купив тобі парфуми, гель для душу й шампунь, скраб для обличчя й тіла й… Загалом, витягай подарунки й цілуй чоловіка!
– Коханий, спасибі. Але я боюся запитати, скільки ти витратив на все це багатство.
– І не питай! Майже всю зарплату вгрохав, – зніяковіло усміхнувся чоловік.
– Максиме, а навіщо?.. Нам зараз потрібний посуд, люстра й штори. Чи варто було витрачати гроші на предмети не першої необхідності?
– Ну як же… Адже N завжди вимагала, казала, що вона має почуватися жінкою, що їй потрібна якісна косметика. А на штори й посуд я в хлопців позичу або кредит візьму… Пробач, сонечко, я не повинен був згадувати про колишню дружину.
– Прощаю, мій любий, але від подарунків «відрікаюся». Ти віднесеш усе куплене назад і повернеш гроші.
– Як скажеш, – лагідно погодився Максим, але було помітно, що для нього подібний жіночий аскетизм – дивина.
…Максим спав, а я лежала й думала: «Нічого собі, непогане дресирування хлопець пройшов!» Ви, напевно, всіма способами давали зрозуміти: «Головне – мої інтереси, а побут та інше – справа твоя, викручуйся, як знаєш». А як же родина, де, як відомо, горе й радощі ділять навпіл? І мені довелося привчати чоловіка не дивуватися словам: «Завтра ми йдемо купувати тобі нові туфлі й светр».
– Мені? – округляв очі «учень». – Але ж у мене ще старі не протікають.
– І не потрібно, щоб вони протікали. Вони просто стали немодними.
Максим знизував плечима й ішов курити на балкон. Думка про те, що в нього є не тільки обов’язки, але й права, засвоювалася важко.
Якось я прийшла додому в поганому настрої, від чоловіка цей факт не приховаєш:
– У чому справа, сонечко?
– Так, нічого особливого, посперечалися з шефом. Зараз поплачу тобі в жилетку – і все як рукою зніме. Давай краще чаю поп’ємо…
Максим уважно спостерігав за мною, в очах вгадувалося запитання: «Невже без істерик обійдеться?» Я не витримала й розсміялася:
– Ну, що ти дивишся на мене, як на допиті? Вени різати не збираюся. Вже завтра ми з босом будемо в «шоколадних» стосунках, у нас це не перша сутичка.
Перед сном чоловік сконфужено промовив:
– Кохана, я тобою захоплююся. Прости, що знову ворушу минуле, але всі порівняння – на твою користь. Знаєш, ставши заступником директора, N через день звітувала про свої «успіхи»: сьогодні касира звільнила, потім на продавців нагримала, потім прибиральниць «відчитала». Соромно зізнатися, я боявся її повернень з роботи, тому що вечеря перетворювалася або на нараду, або N просто зганяла на мені поганий настрій. А коли її зарплата перевищила мою, я остаточно перекваліфікувався в число невдах. Спасибі тобі, що ти інша…
Як це часто буває, після того, як Ви, шановна N, піднялися кар’єрними сходами, то вирішили, що гідні іншого чоловіка. Навіщо Вам «ручний» чоловік, якщо можна піймати в тенета більшу рибку? Полювання було успішним: незабаром на вас звернув увагу якийсь багатій. Щоправда, кавалер був непривабливим і безнадійно одруженим, до того ж, мав славу невгамовного бабія. Але вас це мало бентежило: головне, щоб мав грошей якомога більше.
Аби зустрічатися із чоловіком своєї мрії «на законних підставах», Ви швиденько оформили розлучення й відправили Максима «у відставку». Думаєте, засуджую Вас? Аж ніяк. Але мені нестерпно жаль, що своїм вчинком Ви підірвали в Максимові віру в жіночу відданість і щирість стосунків. І тепер я по крихтах відновлюю знищене. А за найменші погрішності плачу подвійну ціну, загладжуючи не тільки свою провину, але й Ваші «подвиги»…
– Максиме, це всього лише корпоративні посиденьки, я затримаюся на годинку! – крутилася я перед дзеркалом.
– Я тебе зустріну, – висунув умову чоловік.
– Якщо є бажання – на здоров’я. О восьмій годині на зупинці.
…Я затрималася усього на 10 хвилин: як кажуть, «зачепилися язиками» з Галиною із сусіднього відділу. І побачила Максима, який за ці 10 хвилин немов постарішав на 10 років.
– Максимчику, любий, пробач нерозумну, з Галиною не могли наговоритися…
– Я тебе вже півгодини чекаю. Прийшов заздалегідь, думав, ти відчуєш, що чекаю й сумую, а тобі наплювати на все. Думаєш, повірю, що ти просто забалакалася? Ха, не роби з мене ідіота. Мабуть, шанувальник не відпускав? Знаєш, N спочатку також посилалася на якісь дні народження колег, наради після роботи, а сама милувалася з коханцем…
Тієї ночі ми вперше спали нарізно. Хоча «спали» – це не те слово. Я все шукала причину: за що він мене так? Я зрозуміла, що він боїться вдруге наступити на ті самі граблі. Вранці відбулося примирення, Максим каявся, я приймала його вибачення.
Кожен отримав те, що хотів: я – коханого чоловіка й міцну родину, Ви – яскраве життя серед дорогих речей. Думаю, мені вдалося вилікувати Максима від недовіри, прогнати його погані спогади. Вам вдалося із провінційної дівчинки з непомірними апетитами перетворитися на світську хижачку. За ті чотири роки, поки йшли «відбудовні процедури», я відчувала суперечливі почуття до Вас, шановна N. І ненавиділа, і нехтувала, і дивувалася, як такий «золотий» чоловік міг одружитися з панянкою недалекого розуму. А зараз я Вам дуже вдячна. За те, що колись Ви його покинули. Сам би він ніколи не пішов – занадто віддана людина. І окреме спасибі, що Ви покинули Максима «на ранній стадії хвороби», коли ще можна було все повернути: змусити його повірити в себе, навчити радіти життю й довіряти другій половинці.
… Коли одного разу ми зіштовхнулися з Вами віч-на-віч, зустрічі явно ніхто не зрадів. Обмінялися холодними ввічливими кивками й розійшлися. А потім у Максима бренькнув телефон, надійшло повідомлення від вас. Ви, шановна N, напевно, настільки переконані в своїй неповторності, що ризикнули написати: «Здрастуй, милий! Рада тебе бачити. Я скучила. Може, зустрінемося?». У нас із чоловіком немає таємниць одне від одного, він негайно продемонстрував Ваш «шедевр» красного письменства.
– Якщо хочеш, зустрінься, – знизала плечима я й хотіла додати, що «мені буде боляче, але якщо тобі потрібна ця зустріч, я потерплю». Але  він мене випередив:
– А навіщо мені з нею зустрічатися? Цієї жінки більше немає в моєму житті. Ні, не так. Її більше немає в нашому житті.
Валентина Ш.